Сторінка
1

Суть та роль грошово-кредитної політики

Поняття та суб'єкти грошово-кредитної політики.

Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємо­зв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошо­вою, політикою.

В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюють­ся без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити спе­цифіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй ме­ханізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетво­рюється лише в понятійне явище.

Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної полі­тики, наприклад як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу. За такого підходу суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів роз­витку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики виби­рається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти йо­го розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.

Найбільш прийнятним є визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його учас­тю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого підходу грошово-кредитна політи­ка набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі Саме у цьому розумінні ми використовуватимемо в по­дальшому поняття монетарної політики.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики тики беруть участь шип органи державного регулювання економіки — Miнicтеpcтво фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади ви-значають основні макроекономічні показники, які слугують opiєн-тирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як пе­редбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведениям.

Цільова спрямованість монетарної політики. Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значения має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Цізавдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в за­гальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для сус­пільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдан­ня одночасно реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своему розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та спе­цифіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазна­чені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілі­зація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I на­впаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури i можуть спричинити зро­стання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної еконо­мічної ситуації одну iз стратегічних цілей. Нею, як правило, е стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку — підтри­мувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегіч­них цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу не­має, то центральному банку доводиться або змінювати свою страте­гічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі струк­турами виконавчої, а то й законодавчої влади.

Про важливість правильного узгодження стратегічних цілей кра­сномовно свідчить досвід України. У 1991—1993 рр. пріоритетними цілями загальноекономічної політики, в тому числі монетарної, виз­навалося стримування темпів падіння виробництва. Їй була підпо­рядкована і монетарна політика НБУ, що перетворилася в політику емісійного підтримання економіки. Неминучим наслідком стала гі­перінфляція, рівень якої досяг апогею в 1993 р.

У 1994—1996 рр. НБУ, усвідомивши свою особливу відповідаль­ність за стан монетарної сфери, почав послідовно відстоювати як свою стратегічну ціль подолання інфляції та стабілізацію цін. Проте ця ціль не була належним чином узгоджена з іншими стратегічними цілями економічної політики. Уряд та Верховна Рада, визнаючи на словах антиінфляційну стратегію НБУ, фактично не залучили інст­рументів конкурентної та структурної політики, гальмуючи процеси приватизації та реструктуризації виробництва. Цілі економічного зростання не були підтримані немонетарними заходами, що призве­ло до хронічного падіння виробництва, зайнятості, поглиблення платіжної кризи, погіршення фінансового стану економіки на фоні істотного зниження темпів інфляції, забезпеченого переважно моне­тарними заходами НБУ.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню страте­гічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші мак­роекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна ос­таннього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.