Сторінка
15
- укладення лізингових контрактів;
- випуск або управління кредитними картками та дорожніми чеками;
- продаж зарубізних платіжних засобів (операцій з іноземними банкнотами та монетами);
- продаж цінних паперів, ф'ючерсних контрактів тощо;
- участь у випуску цінних паперів та обслуговування їхнього обігу;
- надання консультацій підприємствам щодо структури їхнього капіталу, виробничої стратегії та пов'язаних з цим питань, послуг на випадок злиття котпорацій або поглинання однієї компанії іншою.
За світовою практикою до небанківських установ належать: інвестиційні фонди, страхові та трастові компанії, брокерські, ділерські фірми тощо. Відрізняються вони від банків тим, що здійснюють діяльність на фінансовому ринку не випускаючи власних боргових зобов'язань, а лише власні акції. Всі ризики, пов'язані зі зміною вартості активів і пасивів, вони розподіляються серед акціонерів.
2. Комерційні банки повинні бути класифіковані за такими ознаками:
- за формами власності (колективні, приватні, змішаної форми власності, іноземні);
- за способом формування статутного капіталу (акціонерні, пайові, бюджетні, відкритого типу, закритого типу);
- за належністю капіталу банку (українські, іноземні, сільні за участю іноземного капіталу);
- за видами здійснених операцій (універсальні, спеціалізовані);
- за територією діяльності (регіональні, міжрегіональні, закордонні); - за галузевою ознакою (галузеві, міжгалузеві);
- за розміром статутного капіталу (великі, середні, малі).
3. На вибір моделі комерційного банку повинні впливати характерні причини:
- діяльність на нових ринках (цінних паперів, землі, нерухомості, майна та інше);
- тісні зв'язки банку з підприємствами;
- збереження в умовах інфляції активів банку від знецінення;
- створення умов для довгострокових інвестицій та структурої перебудови економіки;
- можливість конверсії частини безнадійної заборгованості державних підприємств в акції або інші цінні папери (при перетворенні держпідприємств в акціонерні товариства).
4. Впровадження вексельного обігу передбачає функціонування механізму банкрутства підприємств, що неодмінно загострить проблему "ненадійних боргів" та шляхів її вирішення. В цьому випадку банки, які тримають "ненадійні борги", можуть стати законними співвласниками підприємств, що підпадуть під механізм банкрутства. З цією метою необхідно внести відповідні зміни до законодавства щодо реформи активів комерційних банків, тобто передбачити можливість "зрощення" фінансового та промислового капіталу й утворення на цій основі конкурентно спроможного національного капіталу. Внаслідок цього будуть створені умови для переплетення банків із господатськими структурами, з одного боку, як засновників та акціонерів комерційних банків, а з іншого - банки стануть акціонерами підприємств. Лише за таких умов, притаманних ринковій економіці, комерційні банки будуть зацікавлені в процвітанні підприємств. І тут як позитивне слід відзначити утворення фінансово-промислових груп.
У центрі уваги - комерційні банки.
Враховуючи недостатню насиченість банківської мережі (порівняно з економічно розвинутими країнами), з одного боку, а з другого - низьку ефективність діяльності окремих існуючих банків, необхідні такі зрушення:
1. Лікідація "монобанківської" структури: один банк або його філія - один адміністративно-територіальний район.
2. Сворення ядра системи комерційних банків - групи банків, що мають розгалужену мережу філій, поринні бути добре регульваними, створюючи атмосферу надійності в банківському секторі.
3. Розширення ринків кредитних ресурсів для комерційних банків. Для цього необхідні:
- залучення комерційних банків до нерозподілу кредитних ресурсів між галузями і підприємствами всіх форм власності відповідно до цілей та стратегії економічних реформ України;
- розширення функцій комерційних банків у сфері операції із цінними паперами та довірчими операціями, що спростиь і пискорить процеси приватизації.
4. Комерційні банки слід реформувати за такими напрямами:
- переведення частини діючих слабких банків до розряду фінансових компаній чи приєднання їх до сильніших банків;
- вивдення сильних банків на міжнародні фінансово-кредитні ринки;
- створення фінансових компаній, відокремлення банків від небанківських кредитних інститутів;
- запровадження видачі ліцензій на окремі банківські операції;
- сприяння комерційним банкам щодо створення спілок, асоціацій та інших об'єднань для координації своєї діяльності і захисту власних інтересів.
5. Вдосконалити діяльність колишніх державних банків доцільно, створивши рівні порівняно з іншими комерційними банками умови для банківської конкуренції.
6. Налагодити чітке дотримання жорстких банківсьних "норм безпеки" (надійності).
Переважна більшість західних банків дотримується консервативних норм діяльності, а в банках пострадянських країн простежується тенденція до ризикованих операцій. Такі операції в разі успіху можуть принести високий прибуток, але можлива невдача загрожує власне існуванню банку. Оскільки банки завжди повинні бути відносно консервативними та уникнути ризикованих операцій (навіть якщо такі операції обіцяють надзвичайно високі прибутки), то дотримання жорстких банківських нормативів є дуже важливим фактором.
Паралельно з проведенням економічних реформ необхідно створити:
- універсальні комерційні банки;
- спеціалізовані комерційні банки;
- приватні банки;
- громадсько-правові кредитні установи, які надають споживчий кредит і продають товари у розстрочку за безготівковою форми розрахунку;
- інвестиційні комерційні банки, які займаються довгострововим кредитуванням переважно приватних підприємств та підприємств, що працюють на комерційній основі;
- іпотечні банки, які спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості (землі та будівель) за рахунок власних накопичень та іпгоречних облігацій і надання позічок із погашенням у розстрочку;
- поштові та поштово-пенсійні банки;
- кредитні усанови промисловості для самодопомоги.
3.4. Поняття конкуренції на Україні
Ключовою ланкою реформ банківської системи повинно стати створення конкурентного середовища, в якому функціонують комерційні банки. Нині це - одне з найслабкіших ланок, яка дісталась у спадок від галузевої побудови в плановій економіці. Питання про універсалізацію чи спеціалізацію великих, колишніх п’яти державних банків, потребує найретельнішого розгляду.