Сторінка
3

Передумови регулюваннякредитної діяльності в Україні:історія і сучасність

Кредити надавались банками на основі п'яти принципів: терміновості, поверненості, забезпеченості, платності, цільової спрямованості.

Принцип терміновості був обумовлений необхідністю грошового забезпечення циклів виробництва, тобто кредитувався оборотний капітал.

Принцип поверненості реалізувався у виникненні законодавчого ін­ституту банкрутства, за допомогою якого через суди банкам повертались надані ними кредитні кошти або передавались у власність заставлені ма­єтки боржників.

Принцип забезпеченості дотримувався через надання боргових зобо­в'язань. Позичальник давав вексель-розписку, що називався квіт, карта, мембрана. Предметом застави виступали маєтки, а траплялося — і кріпаки. Також забезпеченість кредиту могла бути і сама особа боржника: у разі неповернення кредиту вільний міщанин перетворювався на кріпака. Векселі перебували в обігу разом з грошовими знаками, що збільшувало обсяг грошей в обігу та обсяг кредитних операцій. У свою чергу це сприяло розширенню промисловості та розвитку торгових зв'язків.

Принцип платності забезпечувався через відсоток. Кредит надавався під певну плату. Існував офіційний рівень відсотка — від 8 до 30 %.

Цільова спрямованість показує напрямки розвитку ринкових відносин.

Наведені характеристики регулювання кредитної діяльності в Галичині дають підстави стверджувати, що за дотримання принципів кредитування та розширення обсягів надання кредитів існували всі передумови для повноцінного регулювання кредитної діяльності в період Гетьманщини на Україні.

Економіка Лівобережної України за період Гетьманщини теж набу­ла значного розвитку. Зростаючі потреби населення задовольнялися ре­місничим виробництвом.

Ремісниче населення Лівобережної України ста­новило більшість та невпинно зростало. Це свідчить про більший розви­ток грошово-кредитних відносин у цей період.

Укази Петра І про радикальну зміну торговельних маршрутів в Украї­ні призвели до того, що були штучно, без природних потреб, на користь тільки загальноросійським інтересам порушені налагоджені торговельні та кредитно-фінансові зв'язки українського купецтва із Заходом. Тому економічні сподівання шляхетства та козацької старшини орієнтували­ся на Росію. Відомий документ "Прошення малоросійського шляхетства і старшин, разом з гетьманом, про відновлення різних старовинних прав Малоросії, подане Катерині II в 1764 році" містить окремий пункт — "Про дозвіл вільного торгу в Малій Росії". В ньому зазначалось, що урядові торгові обмеження надто негативно позначились на становищі купецтва Гетьманщини, призвели до його розорення та занепаду торгівлі.

Більшість міст Гетьманщи­ни керувалися Магдебурзьким правом, тобто мали певне врядування.

Ще більше незадоволення та економічних вимог містять "Накази" шляхти від 1767 р. Одним із прохань переяславського шляхетства до Ка­терини II було заснування на Гетьманщині Дворянського банку, на зра­зок того, що у Великоросії.

Перші кредитні операції в Росії відносять до XVIII ст. Варто зупи­нитися на історичному процесі виникнення необхідності регулювання кредитної діяльності. В цей період починають зароджуватись два основ­них види кредитування: іпотечне та комерційне. Першою кредитною установою в Росії вважають Державну монетну контору (1729 р.), якій було дозволено надавати короткострокові позики під заставу золотих та срібних речей. В 1733 р. уряд Росії запроваджує регулювання кредитної діяльності з причин "повної відсутності кредитних установ та велике че­рез це лихоїмство лихварів", тобто встановлює видачу позик Монетною кон­торою під 8 % річних із забезпеченням золотом та сріблом у розмірі VI вартості позики, виходячи із зазначеної ціни.

Таблиця 2. Регулювання кредитної діяльності в Росії у ХVІІІ ст.

Ці кредитні операції не були дуже поширені і згодом майже повністю припинилися. В 1754 р. з'явились перші державні банки: Державні позичальні банки для дворянства в Москві та Петербурзі та Банк для по­правлення при Санкт-Петербурзькому порту комерції та купецтва в Пе­тербурзі. Це була перша спроба запровадження державного регулюван­ня кредитної діяльності. "Дворянські банки" надавали позики не більше 10 000 рублів одній особі під 6% річних під заставу. Заставою могло бути золото, срібло, діаманти чи перли в розмірі 1/3 вартості, або маєтки та села з людьми і всіма землям (жахливе явище в Росії — кріпосне право — ілюструє табл. 3). Принцип надання іпотечного кредиту під заставу "се­лянських душ" існував до введення поземельного кредиту в 1859 р. "Банк для купецтва" надавав пози­ки під 6% річних під товарне забез­печення.

Таблиця 3. Надання позик під заставу „селянських душ” в Росії у ХVІІІ ст.

Діяльність "дворянських банків" та "Банку для купецтва" по приноси­ла очікуваних результатів.

Але і в подальшому ці банки не відігравали значної ролі. Уряд Росії за правління Катерини II (1772 р.) для збільшення притоку грошових коштів землевласникам відкриває Ощадні скарбниці при Виховних домах у Петербурзі та Москві, що приймали відсоткові вклади та видавали позики під заставу маєтків на термін від одного до п'яти років, та Позичкові скарбниці, що надавали позики під заставу золота, срібла на термін від 3 до 12 місяців під 6 % річних. Позичкові скарбниці не мали власних коштів та використовували для своїх операцій кошти Ощадних скарбниць, яким вони платили 5 % річних за використані кошти. Державне регулювання поширилось на губернії, де у всіх губернських містах були створені "Приказы общественного призрения". Вони мали виконувати благодійні функції та разом з тим надавали позики під нерухоме майно.