Сторінка
2

Галілео Галілей

Галілей негативно ставився до схоластичної, силогістичної логіки. Він стверджував, що традиційна логіка придатна для виправлення логічно недосконалих думок і не здатна призводити до відкриття нових істин, а отже, і до винаходу нових речей. Адже справді наукова методологія повинна сприяти відкриттю нових істин. Не будемо стверджувати, що Галілей був єдиним подібним дослідником природи своєї епохи, але заслуга його полягає саме в тому, що він розробив принципи наукового дослідження природи, про які мріяв Леонардо да Вінчі. Якщо переважна більшість мислителів епохи Відродження, які підкреслювали значення досліду в пізнанні природи, мали на увазі елементарне спостереження її явищ, пасивне сприйняття їх, то Галілей, на відміну від них, вивчав природу, планомірно проводив досліди, у яких ніби ставив питання, що цікавили його, і, відповідно, одержував на них відповіді.

При дослідженні природи вчений, за Галілеєм, повинен користуватися резолютивним і композитивним методами, тобто використовувати аналітику й дедукцію. Дедукцію він розуміє не як просту силогістику, цілком прийнятну і для схоластики, а як шлях математичного обчислення фактів, що цікавлять ученого. Чимало мислителів «побратимів» тієї епохи, відроджуючи античні традиції піфагореїзму, мріяли про таке обчислення, але тільки Галілей зміг поставити його на науковий грунт. Учений показав величезне значення кількісного аналізу, точного визначення кількісних відносин при вивченні явищ природи. У такий спосіб він знайшов наукову точку дотику дослідно-індуктивного й абстрактно-дедуктивного способів дослідження природи, що дає можливість пов'язати абстрактне наукове мислення з конкретним сприйняттям явищ і процесів природи.

Однак розроблена Галілеєм наукова методологія мала в основному односторонньо аналітичний характер. Вона була пов'язана зі специфікою власне наукового пізнання, що починається зі з'ясування найпростішої форми руху матерії — з переміщення тіл у просторі, досліджуваного механікою. Матерію Галілей уявляв як цілком реальну, тілесну субстанцію, що має корпускулярну структуру. Він відроджував тут погляди античних атомістів. Але на відміну від них, Галілей тісно погоджував атомістичне тлумачення природи з математикою й механікою. Галілей зазначав, що Книгу природи неможливо зрозуміти, якщо не опанувати її математичну мову, знаки якої несуть трикутники, кола та інші математичні фігури.

Механістичне розуміння природи не пояснює її нескінченного якісного різноманіття, тому Галілей (спираючись на Демокріта) першим розвинув положення про суб'єктивність кольору, запаху, звуку і т. ін. Він, на відміну від поглядів натурфілософів, які приписували природі не тільки об'єктивні якості, але й натхненність, розглядав частинки матерії як частинки, яким властива певна форма й величина, що займають певне місце в просторі, можуть рухатися або перебувати в спокої, але при цьому вони не мають ані кольору, ані смаку, ані запаху. Звідси випливало, що всі почуттєві якості виникають лише в суб'єкта, який їх сприймає.

Прагнучи пояснити будову Всесвіту, Галілей стверджував, що Бог, який колись створив світ, помістив Сонце в центрі світу, а планетам надав руху у напрямках до Сонця, змінивши в певній точці їхній прямий шлях на круговий. На цьому діяльність Бога в роботах ученого закінчувалася, далі природа виробила свої власні об'єктивні закономірності, вивченням яких і займався Галілей.

Таким чином, у новий час Галілей одним із перших сформулював деїстичний погляд на природу. Цього погляду дотримувалася потім більшість передових мислителів XVII—XVIII ст. Науково-філософська діяльність Галілея поклала початок новому етапові розвитку філософської думки в Європі — механістичному й метафізичному матеріалізму XVII—XVIII ст.