Сторінка
2
3. Спостереження вчених за планетою Меркурій.
Меркурій – четверта по блиску планета: в максимумі вона майже так само яскрава, як Сіріус, яскравіше ж бувають лише Венера, Марс, Юпітер. Проте Меркурій дуже важка для нагляду планета через малість його орбіти і, отже, близькості до Сонця; його найбільша елонгація (видима кутова відстань від Сонця) складає 280 . В тому самому сприятливому для нагляду положенні фаза Меркурія відповідає фазі Місяця в першій і третій чвертях; повна фаза припадає на верхнє з'єднання, коли перебуває за Сонцем майже на одній прямій із ним. Після заходу Сонця перед його сходженням Меркурій на небі завжди перебуває дуже близько до Сонця, що обмежує нічні нагляди планети коротким інтервалом. Крім того, турбулентність нашої атмосфери на низьких висотах зумовлює погане зображення. Тому Меркурій спостерігають переважно при повному денному світлі, розсіяне денне світло виключають в мінімально можливій мірі вживанням відповідних екранів. Внаслідок всіх цих різного роду труднощів лише найнаполегливішим спостерігачам вдавалося виявити деталі на поверхні Меркурія. Склапареллі (Італія, 1833-1910) і Барнард (США, 1857-1923) – два великі спостерігача – зробили зарисовки інертних деталей поверхні, причому ці зарисовки не дуже добре узгоджуються між собою. Оскільки фотографії Місяця показали, що деякі деталі, особливо проміння, до деякої міри і моря, стають особливо помітним в повному місяці, дуже цікаво відзначити, що Барнард охарактеризував плями на Меркурії в основному як схожі на місячні “моря”, Склапарелі отримав свої найкращі результати, коли планета була близька до повної фази, тобто знаходилася по сусідству з Сонцем.
Упродовж довгого часу Меркурій спостерігався у Франції – спочатку Антоніаді в Медоне, пізніше Дольфюсом на Пік де Мідея. Всі спостерігачі згодні, що Меркурій повільно обертається навколо своєї осі, будучи завжди повернутим до Сонця однією стороною, якщо не paxувати невеликих лібрацій. Таким чином, період обертання Меркурія, що становить 88 діб, згідно Дольфюсу, piвний із точністю до 1/10000 сидеричному періоду обігу планети навколо Сонця. Оскільки Сонце освітлює лише одну сторону планети, Склапареллі і Антоніаді спостерігали Меркурій увечері, Дольфюс вранці. Щоб порівняти карти Склапареллі і Антоніаді із картою Дольфюса, їх слід обернути приблизно на 150. Дольфюс гадає, що спостережувані деталі можна привести до збігу, вважаючи, що кут нахилу екватора Меркурія до екліптики piвний 70.
Порівняння всіх трьох карт Меркурія на перший погляд наводить на думку, що спостерігачі розходяться в своїх наглядах, та більш ретельна перевірка виявляє згоду в найістотніших рисах. Дві люди ніколи не намалюють погано видимий об'єкт однаково. Щоб переконатися в цьому важливому для спостережливої астрономії факті, помістіть одну з цих карт на такій відстані, щоб деталі були ледве piзні, і замалюйте, що ви бачите. Порівняння малюнка із оригіналом може дати дивні результати. Безсумнівно, поверхня Меркурія багато в чому схожа із поверхнею Місяця, хоча ми і не знаємо, чи дійсно на поверхні Меркурія є моря і кратери. Однак середнє візуальне альбедо Меркурія (0,14) вдвічі більше, ніж альбедо Місяця.
Спроби довести існування в Меркурія атмосфери в основному давали негативні результати, хоча інколи спостерігачі висловлювали підозріння, що легкі білі хмарки затуманювали більш темні плями. Швидкість тікання для Меркурія складає всього 3,7 км/сек, температура на його поверхні може бути набагато вищою, ніж для Місяця. Отже, лише найтепліші гази могли б залишитися на поверхні планети. Так само, під час сонячних бурь частинки, що викидаються, повинні, навіть більшою мірою, ніж у разі Місяця, вибивати атоми залишкової атмосфери Меркурія. Коли Меркурій спостерігається у вигляді серпа, то його роги не виходять за межі їх геометричних граней, що вказує на відсутність скільки-небудь значних смеркових ефектів – розсіяння або рефракції в атмосфері. Однак Дольфюс гадає, що світло рогів характеризується невеликою надлишковою поляризацією. Якщо цей ефект обумовлений наявністю атмосфери, то остання загалом складає не більше 1/300 атмосфери Землі. Петтіт із інфрачервоних вимірювань Меркурія знайшов, що температура в соняшниковій точці в перигелії сильно зростає, досягаючи 4150С; в афелії вона складає 2850С. При 4150С плавиться олово і свинець; навіть цинк перебуває неподалік своєї точки плавлення (4190С). Тому Меркурій навіть із більшою основою, ніж Плутон, міг бути названий на честь бога пекельного.
У протилежність дуже високим значенням температури, на стороні Меркурія, зверненій до Сонця, на вічно темній її стороні температура дуже низька. Тепло може проникати туди лише через тверде тіло планети, за допомогою теплопровідності, це процес надто повільний, або ж за допомогою конвенції в залишках атмосфери, та останнє можна лише припускати. Температура неосвітленої півкулі, мабуть не перевищує 100, лічивши від абсолютного нуля, тобто там навіть холодніше, ніж на Плутоні. Таким чином, Меркурій виявляє свого роду “роздвоєння особистості”, поєднуючи в собі обидві крайнощі значень температури планет. Цікаво знати, чи не можуть опинитися захопленими і замороженими на темній стороні такі гази, як азот, вуглець, вуглекислий газ, кисень і ін. Для відповіді на це питання потрібна більш строга перевірка за допомогою космічних зондів і наглядів радіолокацій.
Завантажити реферат