Сторінка
5
Другий шлях полягає в тому, щоб, незважаючи на труднощі і невдачі, прагнути до зведення незвичайних явищ до вже існуючого знання.
Зрозуміло, що аналіз будь-яких нових фактів, тим більше незвичайних, з точки зору загальноприйнятих фундаментальних фізичних теорій не тільки бажаний, а й абсолютно необхідний. Проте, з іншого боку, це аж ніяк не виключає правомірності спроб узагальнення цих теорій, оскільки може виявитися, що факти, про які йде мова, лежать поза межами їх застосування. Можна навести чимало прикладів з історії природознавства, коли подібні узагальнення виявлялися не тільки абсолютно необхідними, а й великою мірою плідними.
Тим більше не можна погодитися з твердженням, що його висувають деякі вчені на Заході, начебто фізична наука по суті «завершилася». На їхню думку, все розмаїття існуючих у природі фізичних умов, явищ і об'єктів може бути зведене до скінченної кількості фундаментальних законів, і ці фізичні закони, що керують рухом матерії у Всесвіті (за винятком лише закономірностей явищ, які відбуваються в ультраневеликих ділянках і за дуже великих густин), до нинішнього часу вже відкрито і вивчено, і будь-яке щойно виявлене явище безперечно можна описати за допомогою цих законів.
Проте така точка зору не має під собою жодних підстав. Ще на початку цього сторіччя В. І. Ленін, аналізуючи новітні фізичні відкриття того часу, підкреслював, що «електрон є так само невичерпний, як і атом, природа безконечна .» 1. Так само нескінченний і процес пізнання матеріального світу, що оточує нас. Наші знання про нього стають дедалі глибшими і різнобічними, ніколи не досягаючи межі.
З визнанням нескінченної різноманітності матеріального світу пов'язаний третій підхід до вивчення-незвичайних явищ, який допускав можливість того, що ці явища лежать за межами застосовності існуючих фундаментальних фізичних теорій, і для їх пояснення знадобиться розробка нових, загальніших теорій. Але це трапляється порівняно рідко — у більшості випадків нові факти рано чи пізно знаходять пояснення в межах існуючих знань. І все ж у процесі наукового дослідження час од часу обов'язково зустрічатимуться і такі факти, які вимагатимуть виходу за межі звичних теорій.
Отже, та обставина, що наука, «прориваючись» у нові зони дослідження, виявляє незвичайні «дивні», «дивовижні» з точки зору існуючих поглядів явища, ніякою мірою не спростовує наших діалектико-матеріалістичних уявлень про навколишній світ. Навпаки, подібні відкриття є наочним підтвердженням одного з основоположних принципів діалектичного матеріалізму — про нескінченну різноманітність і якісну невичерпність матеріального світу.
Як ми знаємо, у вченні М. Коперника стверджувалося, що центром нашої планетної системи є не Земля, а Сонце, і цим було завдано нищівного удару по церковно-релігійним уявленням про світобудову. Ця кардинальна зміна астрономічної картини світу становила зміст локальної революції — першої революції в астрономії.
Однак цим зміст наукової революції Коперника не вичерпується. Вчення Коперника утвердило новий надзвичайно важливий методологічний принцип: світ може бути не таким, яким ми його безпосередньо спостерігаємо, і завдання науки полягає в тому, щоб пізнати справжню сутність явищ, сховану за їх зовнішньою видимістю. Цей принцип визначив зовсім нове бачення світу, докорінним чином змінив характер наукової діяльності і став тим методологічним фундаментом, на який спирався весь подальший розвиток природознавства. Тим самим революція Коперника в астрономії переросла у глобальну революцію в природознавстві.
На рубежі XIX і XX сторіч відбулася велика революція у фізиці, що ознаменувалася створенням принципово нових фундаментальних фізичних теорій — квантової механіки і теорії відносності. Ця революція розгорнулася саме тоді, коли класична картина світових явищ, побудована на основі фізики Ньютона з її залізним зв'язком причин і наслідків, здавалася майже повністю завершеною і здатною пояснити будь-які явища.
Проте розвиток фізики показав неспроможність подібних уявлень. З'ясувалося, що механічні явища — це лише окремий, граничний випадок набагато складніших процесів, які підпорядковуються зовсім іншим законам. Класична механіка виявилася граничним випадком теорії відносності ари швидкостях, значно менших від швидкості світла, і не надто великих масах. Це була локальна революція у фізиці. Але вона принесла з собою не тільки нові загальніші теорії, а й викликала перегляд багатьох звичних уявлень, що мають першорядне світоглядне й методологічне значення.
Цілий ряд положень класичної фізики, які до певного часу служили настільки добре, що вони почали здаватися" «абсолютними», зазнали повного краху. Цей крах викликав у багатьох природодослідників велику розгубленість, набрав у їхніх очах характеру загальної катастрофи науки взагалі. Якщо наші знання про матерію, розмірковували вони, знання, якими прекрасно користувалися протягом сторіч, раптом виявилися неспроможними, якщо навіть найфундаментальніші уявлення про природу піддаються кардинальному перегляду, то з цього випливає, що ніякої матерії не існує, а існують лише наші уявлення про неї.
У XX сторіччі відбулася друга революція в астрономії. На початку сторіччя і сам Всесвіт, і небесні тіла, що його населяють, за рідкісними винятками здавалися майже незмінними, стаціонарними; вважалося, що космічні об'єкти еволюціонують надзвичайно повільно, плавно, поступово переходячи від одного стаціонарного стану до іншого стаціонарного стану.
Однак XX сторіччя внесло в ці уявлення кардинальні зміни. Перш за все виявилось, що ми живемо в .нестаціонарному Всесвіті, що розширюється. Потім були відкриті численні локальні нестаціонарні явища, що супроводжувалися виділенням колосальної енергії, потужними вибуховими процесами. Стало ясно, що не тільки Всесвіт як ціле змінюється з часом, і його минуле нетотожне його сучасному стану, а й буквально на всіх рівнях існування матерії йдуть нестаціонарні процеси, відбуваються якісні перетворення матерії, глибокі якісні стрибки.