Сторінка
5
Ряд пам’яток розглядуваного періоду зберігся на Тернопільщині. 1600 р. на старому фундаменті зведено Спасопреображенську церкву у Старому Збаражі, що є одним з найпізніших відомих храмів з мурованою вівтарною перегородкою. У самому Тернополі це Хрестовоздвиженська церква кінця XVI ст. та триконхова церква Різдва Христового 1602 — 1606 рр. Кінцем XVI ст. датується Онуфріївська церква в Гусятині, що так само належить до типу триконхових. Церкви XVI ст. без точнішого датування вціліли також у Касперівцях (св. Юрія) та Кошилівцях. 1610 р. датують церкву св. Миколая в Бучачі. До другої половини XVI — першої половини XVII ст. належить Миколаївська церква у Теребовлі. В Кам’янці-Подільському 1580 р. споруджено невелику Петропавлівську церкву, що репрезентує поширений у регіоні тип триконхових храмів афонської традиції.
З новим піднесенням Києва у першій половині XVII ст. після тривалої перерви відновлюється муроване церковне будівництво. Спершу у тогочасному Києві не стільки споруджували нові церкви, скільки відбудовували зруйновані давні святині. Щодо цього слід згадати відновлення з ініціативи митрополита Петра Могили Десятинної церкви та церкви Спаса на Берестові. В ближчих околицях Києва від 1646 р. велося будівництво Михайлівської церкви у Переяславі. На Лівобережжі, де перед серединою століття мурованих церков було мало, у 1622 — 1629 рр. споруджено Покровську церкву у Сулимівці. Іншим прикладом мурованого церковного будівництва Лівобережжя є церква Різдва Богородиці в Путивлі (1630 — 1636).
До характерних зразків українського церковного будівництва першої половини століття належить монументальна Спасопреображенська церква у Любліні, яку 1633 р. освятив київський митрополит Петро Могила. Іншим рідкісним для регіону прикладом мурованого церковного будівництва є Миколаївська церква у Щебрешині.
Від цього часу вперше до нас дійшло чимало оригінальних зразків дерев’яної церковної архітектури та їхні описи. Правда, вони досить нерівномірно розподілені за окремими регіональними школами — найбагатші на пам’ятки перемишльсько-львівський реґіон та Волинь.
Серед пам’яток, які умовно можна віднести до перемишльсько-львівського кола, виділяється група церков на терені Розточчя, серед них декілька дуже близьких між собою будівель: церква Собору архангела Михаїла 1598 р. у Волі-Висоцькій поблизу Жовкви та близькі до неї збережені на території Польщі церква Різдва Богородиці у Горайці (1586) і церква св. великомучениці Параскеви у Радружі. Це тридільні триверхі храми з шатровими завершеннями нави на невисокому четверику, що демонструє найдавніші традиції українського дерев’яного будівництва.
Очевидно, до кінця XVI ст. належить і відома церква Зішестя Святого Духа у Потеличі, як про це дозволяють здогадуватися лаконічні дані про її пожежу 1593 р. Дальші зв’язки з пам’ятками цього кола має Святодухівська церква 1598 р. у Рогатині. 1602 р. споруджено церкву на Знесінні у Львові, що існувала до початку XX ст.
На Волині з XVI ст. збереглися Дмитрівська церква 1567 р. у Гішині, Успенська церква 1589 р. у Качині та недатована Спасопреображенська церква в Нуйно. За фотографіями відома церква у Суходолах, про яку йдеться у заповіті шляхтича Василя Загоровського з 1577 р.
Дерев’яна церковна архітектура Києва та його культурно-історичного регіону відома лише з малюнків та гравюр другої чверті — середини століття. Найранішою є ілюстрація до "Тератургеми" Афанасія Кальнофойського (1638 р.). Гравюра зберегла вигляд церкви на Дальніх печерах. Це одноверхий храм з двома, скоріше декоративного характеру, невеликими ліхтарями над вівтарем та бабинцем. Уваги заслуговує простих форм висока дзвіниця Успенського собору з каркасною верхньою частиною і шатровим завершенням.
Особливо важливим є зображення церкви Микільського Пустинного монастиря на малюнку А. ван Вестерфельда. Малюнок передає тридільний триверхий храм, пропорції якого демонструють виразне акцентування вертикалей. Це вказує на поширення у дерев’яному церковному будівництві київського регіону ще в першій половині XVII ст. тих стильових особливостей, які у дальшому унікально розвинулися у висотно розбудованих храмах, відомих у їх класичному завершеному варіанті майже виключно за пам’ятками XVIII ст. Відповідні типи церков та дзвіниць були значно поширені у Подніпров’ї та на Лівобережжі, що, зокрема, потверджують описи сирійського мандрівника Павла Алеппського.
Поряд з зазначеним типом храму існували й інші, скромніші й традиційніші для українського дерев’яного церковного будівництва, типи тридільних церков. Одна з таких пам’яток — Хрестовоздвиженська церква на Ближніх печерах у Києво-Печерській лаврі. П. Алеппський фіксує поширення різних типів церков — одно- і двоверхих, триверхих, особливо відзначаючи монументальні п’ятиверхі з восьмигранними зрубами, від яких безпосередньо походить тип висотно розбудованих храмів Києва та Лівобережжя XVIII ст. З малюнка А. ван Вестерфельда відома також дерев’яна дзвіниця київського Софійського собору. Різні типи дерев’яних церков і дзвіниць з ряду реґіонів України збереглися також на малюнках М. Ґруневеґа, який, зокрема, зафіксував ряд храмів, характерних для реґіональної традиції Буковини 17. Іконографія київського дерев’яного церковного будівництва, попри очевидні реґіональні відмінності, демонструє загалом той самий напрям розвитку, що засвідчують нечисленні оригінальні пам’ятки, які збереглися на західноукраїнських землях.
Сакральне будівництво католиків, євреїв, мусульман. Розглядуване століття було періодом активного розвитку церковного будівництва західноєвропейської традиції на українських землях. При цьому характерно, що воно майже не розвивалося у другій половині XVI ст. і значно інтенсифікувалося від перших років наступного століття. Щодо цього характерний приклад Львова, де перед кінцем XVI ст. немає жодних реальних слідів костьольного будівництва — на місцевому ґрунті не проявили себе навіть італійські майстри. В цей час окремі пам’ятки з’являлися лише в провінції. Раннім зразком є замкова каплиця у Бережанах (1554). До них може бути віднесений перебудований парафіяльний костьол у Самборі (над його спорудженням у 1570-х рр. працював краківський будівничий Юзеф Тарновчик) та нещодавно досліджений парафіяльний костьол у Добромилі.
Завантажити реферат