Сторінка
2
З 17 ст. починається новий період в історіі будівництва Коломиї : з 1616 місто будували на новому місці. Люстраційна комісія, що перебувала тоді в Коломиї, надала ій право будуватися на північних окраїнах коломийських земель. Цей крок королівської адміністрації було викликано не стільки знищенням міста татарами, пожежами та водами Пруту, скільки швидким розвитком міст у Галичині, пожвавленням торговельних відносин із Західною Європою і значними впливами західноєвропейської будівельної культури. З цього часу розпочалось більш-менш продумане будівництво Коломиї. Ця ж люстраційна комісія зазначала, що зобов’язує війта Корицінського стежити за порядком в розбудові міста: війта також зобов’язано забезпечити спорудження нового замку, оборонних споруд, валів та воріт. Новий замок, зовнішній вид котрого наведено в нарисі про Коломию М.Сівака, являв собою масивну дерев’яну споруду, обнесену високими валами, на кутах котрих споруджено дві вежі. В люстраційномі акті 1627 зазначається, що в Коломиї “… побудовано новий замок, обнесений з трьох сторін валами з парканами, а з четвертого боку споруджено вал з частоколом, дві вежі і три брами”.
Цей замок і став композиційним центром Коломиї, від нього тяглися головні вулиці, ринкова площа. У цей же час споруджено навий монастир домініканів. Зведено його на тому місці, де пізніше, в 1875 розпочали будувати ратушу і магістрат. Коломийська газета “Русская Рада” повідомляла, що “… при копанню фундаментів під ратушу в Коломиї відкрито довгі і широкі кам”яні фундаменти… На тому місці стояв латинський кляштор домініканців”. Залишки фундаментів дозволяють припустити, що монастир не був дерев’яним, а вміщений в дослідженні М.Сівака “ Місто на Покутті” рисунок репродукований з польського джерела, засвідчуе, що стіни монастиря зведено із використанням фахверка. На фасадах кляштору виразно прочитується решітка цього відомого на Заході способу укладення стін. Е свідчення, що з кінця 17 ст. дерев”яне будівництво Коломиї було витіснено цегляним. Причиною цього стало насамперед виснаження навколишніх лісів, що іх безжально вирубували на потребу різноманітних промислів. Щоправда, в цьому відіграло значну роль і те, що в містах Польщі розпочали зводити капітальніші будівлі, а Коломия з іі розвиненими промислами І ічисленними німецькими та еврейськими колоністами була одним з перспективних міст Корони. Саме в цей час евреї забудували навколоринкову площу, зводили нову синагогу, а в північно-західній околиці міста німецькі колоністи споруджували житлові будинки, школи та німецький костел.
Різноманітні зміни в будівництві Коломиї розпочалися з входом після розподілу Польщі 1772 Галичини до складу Австрії. Можна навіть стверджувати, що з цього часу в Коломиї починає розвиватись архітектура масова, котру творили будівельники-ремісники, дотримуючись народних традицій, а архітектура офіційна, яку формували певні ідеологічні завдання, що ставилися перед архітекторами-фахівцями замовниками такої архітектури були влада, церква та, звісно, багата шляхта разом з молодою буржуазією.
1775 року в Коломиї в стилі бароко будується величний парафіяльний костел. З польської мініатюри довідуємося, що це був великий кам’яний собор, стіни котрого чітко членувалися на яруси й були прикрашені пишним архітектурним декором, вікна великі і витягнуті по вертикалі. 1830 року костел частково згорів, майже повністю було знищено його зовнішній вид. Під час відбудови костелу, що продовжувалась аж до 1895, значно змінено його зовнішній вид та інтер”яр, спрощено декоративну пластику фасадів, зменшено різні кам2яні деталі та скульптуру головного фасаду.
Крім парафіяльного костелу, збереглося і графічне зображення зовнішнього виду великої синагоги. Наприкінці 18 ст. синагогу було перебудовано, стіни прикрашено численними декоративними елементами барочного стилю: на жаль, нічого не можна сказати про її інтер’єр, що також зазнав певних змін під час реставраційних робіт 1798.
З 18 ст. до наших часів не збереглися, крім згаданих вже, жодних споруд, натомість 19 ст. у відношенні архітектурних пам’яток – багатіше. По-перше, з кінцем 19 ст. з’явилися в Коломиї перші листівки, на котрих зображено вулиці та площі міста, а з 20 ст. коли в Коломиї розпочав свою діяльність Оренштайн Яків, друкували численні листівки з видами центру та різних кутків міста – рисунки його забудов, вул.Костюшки, Собеського, Ягайлонської, алеї Вольносці, пл. Карпінського парку з пам’ятником А.Міцкевичу, видами окремих будинків та цілих архітектурних ансамблів – військових казарм, ратуші, гімназії, казарм на Курцвайлівці, єврейської школи, спортивного товариствап “Сокіл”, костелу езуїтів на вул. Крашевського тощо. По-друге, до наших часів майже всі будинки дійшли з незначними змінами, тому вести мову про архітектуру 
Коломиї пізніших часів значно легше. З листівок і збережених забудов, з газетних повідомлень довідуемось, що вже в цей час в міському уряді створено так званий інженерний відділ, в обов”язки якого входило стежити за плановістю розбудови міста. Саме в цей час вулиці роблять значно ширшими і прямими, деякі вже до початку 20 ст. викладаються кам”яними плитами. Ті ж вулиці, що безпосередньо лучилися до центральних торговельних шляхів, вимощувалися шутром, пізнішекам”яними плитами різних форм. Уже з кінцем 19 ст. вулиці перестають виконувати роль лише магістралі для руху людей І транспорту, але поступово організовують навколишню забудову. По-трете, преса, українська і польська, починаючи з 19 ст. подає багато різних і цікавих у плані архітектури повідомлень про загальне будівництво в Коломиї, про спорудження окремих громадських будинків. Так “ Газета Коломийська “ сповіщала про завершення будівництва церкви Св. Михаїла /1855/ гімназіі /1875/, ратуші і магістрату /1877/, ощадноі каси /1892/, гончарноі школи /1893/, нового приміщення операційного залу почти /1895/, скарбничого ураду /1897/, езуїтського костелу /1898/, про добудову залізничного вокзалу /18989/, міської лікарнгі /1905/, Народного дому /1901/, тощо. Зі сторінок Коломийських газет довідуемося про причетність до спорудження в Коломиї приватних будинків відомих тоді архітекторів Висякевича, Кшичковського, Бакера, Левинського, Лушпинського, Захаріевича.
Завантажити реферат