Сторінка
2

Заробітна плата

Норма виробітку відображає інтенсивність праці. Норма часу відображає тривалість часу, протягом якого виконувалась пра­ця. Ці норми встановлюються методом нормування, виходячи з найбільш раціонального технологічного виконання даної ро­боти і організації праці на певному робочому місці, за умови найбільш ефективного використання засобів виробництва і ро­бочого часу, вважаються технічно обгрунтованими.

До технічно обгрунтованих норм виробітку і норм часу відно­сяться єдині і типові норми; місцеві норми, обчислені на підставі чинних міжгалузевих, галузевих або місцевих нормативів, вста­новлених методами технічного нормування праці. За відсут­ності відповідних нормативів технічно обгрунтовані норми мо­жуть бути обчислені на підставі даних про технічну продук­тивність обладнання, вивчення витрат робочого часу при виконанні певних робіт.

Норми праці встановлюються на невизначений строк і діють До моменту їх перегляду в зв'язку із зміною умов, на які вони Розраховані. Тому в міру проведення атестації і раціоналізації Робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, що забезпечили зростання продук­тивності праці, вони підлягають перегляду. У той же час досяг­ання високого рівня виробітку продукції окремими працівниками чи бригадою із застосуванням з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, удосконалення своїми силами робочих місць не може бути підставою для заміни норм

Уведення, заміна та перегляд норм праці здійснюються влас­ником або уповноваженим ним органом за погодженням з проф­спілковим комітетом. Вони повинні роз'яснити працівникам причини перегляду норм праці, а також умови, за наявності яких мають застосовуватися нові норми.

Про введення нових і заміщення діючих норм праці влас­ник або уповноважений ним орган повідомляє працівників не пізніше ніж за один місяць до введення.

Поряд з нормами, що встановлені на стабільні за організа­ційно-технічними умовами роботи, можуть застосовуватися тим­часові .та одноразові норми. Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутності затверд­жених нормативних матеріалів для нормування праці. Однора­зові норми встановлюються на окремі роботи, що носять оди­ничний характер. Це можуть бути позапланові, аварійні та інші роботи.

Стаття 88 КЗпП визначає умови праці, що мають врахову­ватися при розробленні норм виробітку, норм часу і норм об­слуговування. Ці умови повинні. бути нормальними, якими вони є при справному стані машин, верстатів і пристроїв; при на­лежній якості матеріалів та інструментів, необхідних для вико­нання роботи, і їх вчасному поданні; при своєчасному поста­чанні виробництва електроенергією, газом та іншим джерелом енергоживлення; при своєчасному забезпеченні технічною до­кументацією; при здорових і безпечних умовах праці, коли дот­римуються правил і норм техніки безпеки.

3. Тарифна система та її складові елементи

Основою державного регулювання заробітної плати є та­рифна система. За її допомогою встановлюється можливість оцінити працю кожного працівника, співставити, порівняти конкретні види праці та встановити пропорції в їх оплаті.

Тарифною системою є встановлена в централізованому поряд­ку сукупність правових норм оплати праці з урахуванням їх склад­ності, змісту, умов, суспільної значущості галузі народного госпо­дарства і природно-кліматичних умов. Правове значення тариф­ної системи визначається тим, що вона регламентує порядок обліку якості праці і відображення її в заробітній платі.

До тарифної системи включаються: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні ха­рактеристики (довідники). Вони використовуються для розпо­ділу робіт залежно від їх складності та відповідальності за роз­рядами тарифної сітки. Тарифна система є основою формуван­ня та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифи заробітної плати працівників встановлюються у формі тарифних сіток. Тарифною сіткою є шкала, що скла­дається з певної кількості розрядів. Усі робочі професії, що тарифікуються, розподіляються за розрядами тарифної сітки відповідно до ступеня кваліфікації та важкості робіт.

Розподіл робочих професій за розрядами тарифної сітки, а також кваліфікаційні вимоги по кожній професії і розряду вста­новлюються в тарифно-кваліфікаційному довіднику. Кожний Розряд тарифної сітки має свій коефіцієнт. При цьому коефіцієнт першого розряду приймається за одиницю, а коефіцієнти на­ступних розрядів визначають, наскільки ставка даного розряду вище ставки першого розряду. Для грошового виразу ставок тарифної сітки встановлюється тарифна ставка першого розряду (годинна, денна, місячна), за якою оплачуються найпростіші легкі роботи. Тарифні ставки наступних розрядів визначаються шляхом множення ставки першого розряду на відповідним розрядам тарифний коефіцієнт. Таким чином, на відміну від посадового окладу, передбаче­ного для кожної посади, тарифна ставка встановлюється для цілої групи робочих професій, віднесених до певного розряду

Співвідношення між нижчим і вищим розрядами кваліфі­кації становить в шестирозрядній тарифній сітці не менш ніж 1 : 1,8, а у восьмирозрядній тарифній сітці — 1 : 2,0.

Як загальне правило, для кожного розряду встановлюються дві тарифні ставки: одна — для почасовиків і друга, більш ви­сока — для відрядників, яка є підставою для обчислення і виз­начення відрядних розцінок. У деяких виробничих галузях де застосовується в основному відрядна система оплати праці введені єдині тарифні ставки для робітників-відрядників і по-' годинників.

Тарифно-кваліфікаційний довідник становить собою збір­ник, який містить докладну характеристику основних видів робіт за їх складністю, важливістю і точністю в даній галузі госпо­дарства. Разом з тим в кваліфікаційно-тарифному довіднику вміщується характеристика знань і навичок, якими повинен володіти робітник для виконання відповідної даному розряду роботи. Тарифно-кваліфікаційні довідники використовуються для тарифікації робіт і присвоєння працівникам особистих роз­рядів.

Однією з обов'язкових умов присвоєння працівнику квалі­фікаційного розряду у даний час є економічна підготовка в об­сязі вимог, передбачених щодо певної професії в даній галузі.

Питання про присвоєння або підвищення кваліфікаційно­го розряду розглядається за заявою зацікавленого у цьому ро­бітника і подання керівника підрозділу (цеху, дільниці та ін.).

За наявності в даному підрозділі робіт, що тарифікуються за розрядом, про присвоєння якого надійшло подання, керів­ник підприємства (на великих підприємствах це може бути на­чальник цеху) передає матеріали до відповідної кваліфікацій­ної комісії для перевірки наявності в робітника теоретичних знань і здачі ним проби відповідно до вимог тарифно-кваліфі­каційного довідника.

Організація перевірки кваліфікаційною комісією знань у ро­бітника і виконання ним проби є обов'язком керівника відпо­відного структурного підрозділу.