Сторінка
2

Особливість трудового права і методу правових відношень

Індивідуальні трудові відносини як предмет трудового права характеризуються наступними специфічними рисами: ці відносини протікають в умовах внутрішнього трудового розпорядку з підпорядкуванням працівника регламентованим умовам спільної діяльності; працівник включається в трудовий колектив конкретної організації; включення працівника в трудовий колектив опосредованно особливим юридичним фактом (трудовим договором (контрактом), актом обрання на посаду і т.п.); зміст трудових відносин зводиться до виконання працівником визначеного роду роботи відповідно до його спеціальності, кваліфікацією, посадою. До сказаного варто додати, що працівник виконує визначену міру праці і за свою працю одержує або заробітну плату по заздалегідь установлених нормах (тарифам), або частину доходу організації.

Індивідуальні трудові відносини характеризуються безпосереднім зв'язком між працівником і роботодавцем. Головна їх ціль – виконання працівником визначеної трудової функції.

Розглядаючи трудовий договір у вузькому значенні, варто обмежитися відносинами по його висновку, зміні і припиненню. Це ядро всіх індивідуальних трудових відносин.

До індивідуальних трудових відносин відносяться:

nпо професійній орієнтації і профотбору, здійснюваному роботодавцем;

nпо висновку, зміні і припиненню трудового договору;

nпо навчанню працівників безпосередньо на виробництві і підвищенню їхньої кваліфікації;

nпо відстороненню працівників від роботи;

nпо оцінці й атестації працівників;

nпо заробітній платі і нормуванню праці;

nза робочим часом і часу відпочинку;

nпо дисципліні праці;

nпо охороні праці;

nпо дисциплінарній відповідальності працівника;

nпо матеріальній відповідальності сторін трудового договору.

У науці трудового права прийнято включати в систему суспільних відносин, що складають предмет трудового права, крім власне трудових відносин (індивідуальні трудові відносини), також велику групу відносин, тісно зв'язаних із трудовими, котрі передують, супроводжують чи випливають з останніх. До них відносять: організаційно-управлінські відносини в сфері праці; відносини по забезпеченню зайнятості, профорієнтації і працевлаштуванню; відносини по професійному добору, професійній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві; соціально-партнерські відносини; відносини по нагляду і контролю за охороною праці і дотриманням трудового законодавства; відносини по розгляду трудових суперечок.

Колективні трудові відносини характеризуються наявністю колективних суб'єктів, що, будучи визнані правом, одержали свій реальний правовий статус.

З розвитком соціального партнерства колективні відносини вийшли за рамки підприємств і створили нову соціально-трудову вертикаль, що пронизує тканину трудових відносин від рівня конкретного підприємства до загальнонаціонального рівня.

Колективні трудові відносини – це середовище обирання індивідуальних трудових відносин. Вони зайняли рівноправне положення з індивідуальними трудовими відносинами.

Так, підводячи підсумок сказаному, можна зробити висновок, що трудові відносини як предмет трудового права являють собою ланку виробничих відносин, що складаються в процесі застосування праці в суспільній кооперації праці, коли громадянин включається в колектив організації для виконання визначеного роду роботи (трудової функції) з підпорядкуванням установленому трудовому розпорядку.

Організаційно-управлінські відносини в сфері праці.

Як правило, ці відносини складаються в процесі організації і керування працею між роботодавцем, з одного боку, і трудовим колективом або профкомом – з іншої. Вони стосуються головним чином встановлення і застосування умов праці в конкретній організації, поліпшення матеріально-побутових і культурних форм обслуговування трудящих, раціонального використання фондів організації, нормування й оплати праці й інших питань, що торкаються колективні й індивідуальні інтереси працівників. Стосовно до головного предмета трудового права і трудовим відносинам - організаційно-управлінські відносини відіграють службову роль: вони покликані організовувати трудові відносини і керувати ними в рамках конкретної суспільної кооперації праці. Протягом усього періоду функціонування трудових відносин організаційно-управлінські відносини виступають у якості їхнього супутника

і організатора.

Типовим різновидом організаційно-управлінських відносин у сфері праці виступають у даний час відносини, зв'язані з розробкою, прийняттям і виконанням колективних договорів і угод (генеральних, галузевих (тарифних) і спеціальних). Вони діють в організаціях незалежно від форм власності, відомчій приналежності і чисельності працівників.

Відносини по працевлаштуванню.

Вони виникають у зв'язку зі звертанням громадян до органів, що відають працевлаштуванням (органам державної служби зайнятості на місцях), із проханням підшукати їм придатну роботу. Існування в Україні системи державних органів працевлаштування покликано сприяти реалізації громадянами конституційного права на працю, особливо в тих випадках, коли вони виявляються безробітними і випробують утруднення в подісканії роботи або одержанні професійної підготовки по новій для них спеціальності. Як показує практика, у сприянні подісканію роботи бідують, в основному, жінки, молодь після закінчення загальноосвітніх шкіл, особи, що вивільняються з організацій у зв'язку з науково-технічним прогресом, банкрутством, удосконалюванням організації праці і системи керування.

Як правило, відносини по працевлаштуванню передують виникненню трудових відносин. Органи працевлаштування при цьому виконують звичайно посередницькі функції між організаціями, що бідують у кадрах, і громадянами, що виявили бажання влаштуватися на роботу по визначеній спеціальності, кваліфікації, посаді. Для рішення головної задачі – працевлаштування – органи державної служби зайнятості мають у своєму розпорядженні банк даних про наявність вільних робочих місць і вакансій у регіонах і в конкретних організаціях.