Сторінка
1

Тема народу в творчостi Миколи Некрасова

Вiдомий росiйськiй поет М. Некрасов лише зараз набув великої популярностi, якої ранiше не мав. Поезiя Некрасова, просякнута любов'ю до батькiвщини i народу, вiрою у святiсть i благородство революцiйного подвигу, ненавистю до експлуататорiв та гнобителiв, повнiстю зберегла i до сьогоднi свою виняткову силу та художню виразнiсть. Життя давало йому багатi спостереження за свiтом "униженных и оскорбленных", життям вогких напiвтемних пiдвалiв, заселених мiською бiднотою. Майже двадцять рокiв Некрасов був редактором журналу "Современник" i став видатним дiячем лiтературної громадськостi свого часу. Збiрка вiршiв 1856 року, присвячена служiнню справi революцiй ної демократiї, принесла великий успiх Некрасову. Вiршi iз цiєї збiрки ("Поет и гражданин", "Забытая деревня", "Отрывки из записок графа Гаранского") викликали обурення вищих кiл, i пiд їх тиском "Современник" ледве не було закрито. У наступнi роки Некрасов напише: "Несчастные" (1856), "Тишина" (1857), "Убогая и нарядная" в тому ж роцi, "Размышления у парадного подъезда" (1858) i "Песня Еремушке", "О погоде" (1859), в 1860 - "На Волге", "Рыцарь на час", "Плач детей", в 1862 - "Крестьянские дети", "Корабейники". У вiршi "Поэт и гражданин" вiдкрита, чесна ненависть до одних, у поєднаннi зi щирою любов'ю до iнших, веде до розриву з теорiєю "чистого мистецтва". Вона вимагає активного втручання в життя, в соцiальну боротьбу: Иди в огонь за честь отчизны, За убежденья, за любовь… Иди и гибни безупречно, Умрет недаром… Дело прочно, Когда под ним струиться кровь. Основне значення "Поэта и гражданина" в тому, що саме цей вiрш завдяки своїй величезнiй популярностi внiс у широкi маси читачiв думку, що поезiя - важлива суспiльна справа, що поет, який стоїть на рiвнi передових iдей сучасностi, не може не бути громадянином, не може не бути борцем. Народ - основна тема творiв Некрасова. Але щоб бути спiвцем народу, треба було його знати i любити, вiрити в народ, вмiти правдиво його зображувати. Ще з дитинства Некрасов спiлкувався з народом i коли став дорослим (часто їздив на полювання) теж. Тiльки на лонi рiдної природи, тiльки у спiлкуваннi з народом, Некрасов почував себе гарно. У поемi "Тишина" вiн звертається до "рiдної сторони": .Спасибо сторона родная, За твой врачующий простор! Как ни тепло чужое море, Как ни красна чужая даль, Не ей поправить наше горя, Размыкать русскую печаль! А далi поет говорить про народ, з захватом i схилянням згадуючи його подвиги в тiльки що минулому, криваву вiйну: Народ - герой! В борьбе суровой Ты не шатнулся до конца… Не кожний великий поет мiг би сказати про себе: Верь, что во мне необъятно безмерная Крылась к народу любовь… Те гаряче почуття патрiотизму, яке нiколи не полишало Некрасова, допомагало йому повiрити у велике призначення рiдного народу. Та похмурi й безрадiснi картини експлуатацiї працi капiталом iз зворушливою силою намальованi у вiршi "Железная дорога". Однак великий оптимiзм криється у рядках про росiйський народ, який Вынесет все - и широкую, ясную Грудью дорогу проложит себе… А в "Горе старого Наума" поет пророчо передбачає початок "Иных времен, иных картин", коли "Освобожденный от оков Народ неутомимый" буде щасливо жити й працювати на берегах рiдної поетовi Волги. Микола Некрасов був справжнiм спiвцем народу, бо знав, любив його, вiрив у народ, умiв правдиво, i разом з тим художньо його зображувати.