Сторінка
1

Особистi мiркування. Про творчiсть Лесi Українки...

Якби я зустрiла Лесю Українку (уявiмо таку фантастичну подорож у часi), я б її запитала: "Важко, Лесю, бути мужньою? Важко нести свiй хрест?" Саме так я сприймаю творчiсть нашої спiввiтчизницi. Про Лесю Українку завжди говорили як про людину мужньої вдачi. А коли ми взагалi говоримо про мужнiсть? Тiльки тодi, коли її треба проявити. На мiй погляд, Леся Українка всiм своїм життям показала, що таке справжня мужнiсть. Нiжна, тендiтна зовнi, ця юна дiвчинка ще iз дитячих лiт засвоювала уроки мужностi iз розповiдей, що доводилося чути вiд рiдних i близьких, вiд селян, до яких Леся ставилася дуже приязно. I це згодом вiдбилося у її натхненних творах. Особливо вражає мене драматичний твiр "Бояриня", який лише недавно стали вивчати в школi. I не тому, що вiн написаний дуже талановито i майстерно, а колом тих проблем, якi порушила поетеса у своєму творi. Чи не вперше в лiтературi того перiоду письменниця торкнулася глибинних засад стосункiв України i Росiї, показала, яка величезна прiрва роздiляє цi народи пiд гнiтом царизму. Коли зараз я чую, що всi ми - брати-слов'яни, мене це дратує. Бо ми маємо якесь спiльне мовне корiння, але не бiльше. Адже iсторичний шлях ми пройшли рiзний. Чому до цього часу нiхто не розмежовує поняття iсторичного шляху розвитку i процесу творення мови? Цi шляхи знов-таки були рiзнi. Так, колись була Київська Русь, яка охоплювала нинiшню територiю України, частково Росiї i незначну територiю нинiшньої Бiлорусi, але ж далi шляхи розiйшлися в iсторичному планi, а народи продовжували жити на своїх територiях, сповiдуючи свою вiру, дотримуючись своїх традицiй. А традицiї були не лише на рiвнi сiм'ї, вони почали формуватися i на рiвнi державотворення. Власне, це ми й спостерiгаємо у творi "Бояриня" Лесi Українки. Пригадаймо, що ще в XVI ст. жiнка в Українi мала рiвне виборче право i могла бути обрана до органiв правлiння на мiсцевому рiвнi поруч iз чоловiками, то це зовсiм не вiдповiдало реалiям Московської держави. Там i натяку на таку можливiсть не було. Дискримiнацiя жiнок у Московiї спостерiгалася на всiх рiвнях, хiба що велике багатство давало можливiсть жiнцi щось заявити про себе, але тiльки про себе, бо нiкому з таких i на думку не спадало пiдняти свiй голос на захист тих, хто теж мiг би внести щось корисне для розвитку суспiльства чи держави, але мовчали, бо були жiнками i слiпо слiдували сформованим традицiям. Уявiть, як бути Оксанi, що виросла вiльною i незалежною у своїх вчинках. Єдинi обмеження, якi вона мала, - це повага традицiй (а вони були досить демократичними) i повага до iнших людей, якi живуть поруч. Тому й не витримує вона цього вимушеного гнiту у виглядi дикунських традицiй, що пригнiчують i фiзично, i духовно. Не може вона заради коханого приборкати своє єство, хоча й намагається. Бо як можна заборонити людинi дихати? От i Оксана не змогла навчитися нi дихати, нi жити у вiльному виявi своєї особистостi. Не дивно, що цей твiр довгий час не друкувався. Видно, тi, вiд кого це залежало, аж нiяк не хотiли, щоб люди довiдалися про щось нове. Адже було так зручно причiсувати всiх пiд одну гребiнку, посилаючись на слов'янську єднiсть i спiльнiсть. Для чого було комусь знати, що ми, може, й маємо щось спiльне в мовному корiннi, але iсторичнi умови довгий час були дуже рiзними. I рiзниця ця суттєва, вона ховається в глибинах не лише iсторiї, а й етнiчного виховання не одного поколiння. Саме тому твiр "Бояриня" Лесi Українки викликає великий iнтерес, а письменниця - глибоку повагу за її мужнiсть написати такий твiр. Тому осягнення своєї iсторiї, свого корiння допоможе розумiти i нашу людську спiльнiсть i нашу вiдмiннiсть заради майбутнього, щоб кожен народ вiднайшов мiцнi i тривкi коренi свого iснування, щоб разом ми пишалися тим, що усi рiзнi за iсторичною пам'яттю, але рiвнi як люди, що дбають про майбутнє i торують шляхи до єдностi, не озираються назад, а смiливо йдуть назустрiч як рiвноправнi друзi.