Сторінка
1

Глибина i щирiсть почуттiв: закоханостi, свiтлої радостi, вiрностi у творчостi Павла Тичини

О, як переливалися пiснi Пiд Вашою гарячою рукою Хоч тихi, а, мов травень, Голоснi! / М. Рильський / Дiйсно, всi поетичнi твори Павла Тичини схожi на травень, бо в них звучить непереможним акордом свiжiсть i молодiсть, надiя i сподiван ня. Як весна, що буяє радiстю, примушує тiло дрижати вiд солодкої втоми, так поезiя П. Тичини впливає на розум i серце людини. Впливає всеперемагаюче, бо насичена вона глибиною i щирiстю почуттiв митця. Правду говорять, що у кожного поета, який досяг високої майстер ностi, є свiй вiрш. Вiрш, що вiдрiзняється самобутнiстю стилю i художньою довершенiстю. За таким твором навiть без прiзвища вгадується автор. Тичинiвськi вiршi ж вгадати неважко, бо свiтяться вони розмаїтими дiамантами: мрiйливою закоханiстю i свiтлою радiстю, безмежною вiрнiстю i глибокою вiдданiстю. Цi почуття стосуються як людини, так i природи, що надихала його. Не залишають нас байдужими простi, але водночас хвилюючi рядки вiрша: Ви знаєте, як липа шелестить У мiсячнi веснянi ночi? Кохана спить, кохана спить, Пiди збуди, цiлуй їй очi Кохана спить ("Ви знаєте, як липа шелестить") Хiба не щиросерде почуття вилилось у цi рядочки? Читаєш, а серце млiє вiд краси i нiжностi. Хочеться й самiй так само поетично й просто вилити потаємнi почуття. Вилити навiть тодi, коли цi почуття не мають взаємностi. I цьому теж навчають мене рядочки тичинiвської поезiї, проникненi м'якiстю й мелодикою, щирим захопленям i свiтлим смутком: О люба Iнно, нiжна Iнно, Любовi усмiх квiтне раз - ще й тлiнно. ("О люба Iнно .") Лiричний струмiнь пронизує навiть громадянську лiрику Павла Тичини, бо й у творах, присвячених народовi України звучить гiмн вiрностi i любовi: О Україно! Сонце волi! Вiд ран твоїх мене болить За тебе б - ворога спалить Твою скорботу, муки болi Я хочу в себе перелить. ("Матерi забуть не можу") Не менш разючим є у Тичини ще одне: дивовижна взаємодiя звукового i свiтлового понять. Простежується це явище у багатьох поезiях, але, на мою думку, найяскравiше вiдображене у вiршi "Арфами, арфами .": Арфами, арфами - Золотими, голосними обiзвалися гаї Самодзвонними: Йде весна, Запашна, Квiтами - перлами Закосичена. Правда, чудовий передзвiн кольору i звуку чарує душу? Лоскоче потаємнi куточки свiдомостi, наповнює мозок i серце свiтлою радiстю. Не маю можливостi проаналiзувати всi лiричнi твори П. Г. Тичини. Але запевняю вас: скрiзь присутнi глибокi i щирi почуття поета, сповненi любовi, нiжного трепету, оптимiзму. Дуже радiю з приводу того, що доторкнулася струнами свого серця до багатоголосих вiршiв Тичини. Впевнена, що допоможуть менi прочитанi твори стати людиною справдi чуйною, щирою, вiдвертою в нашому складному життi. Допоможуть бачити i творити добро, з нiжнiстю нести його людям.