Сторінка
2

Проблеми віктимології та суїцидальної поведінки

4. Класифікація жертв злочинів.

Отже, жертва злочину – це людина, якій злочином заподіяно фізичну, майнову або моральну шкоду незалежно від того, визнано її у встановленому законом порядку потерпілим чи таким вона сама себе вважає.

Велике значення у розкритті змісту даного поняття має вивчення особи на соціально-психологічному рівні – це її соціальний статус, позиції, ролі. Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов’язків у межах кримінального процесу і його відносинами з іншими особами, втягнутими в орбіту злочинної діяльності. Позиція жертви – це особливості відносин між „співпотерпілими”, між ними і третіми особами або свідками злочину, між жертвою й злочинцем. Роль жертви – істотний фактор у вчиненні злочину. Адже її поведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об’єкта злочину на його суб’єкт.

У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:

а) правомірна; б) нейтральна; в) неправомірна.

Комплексний підхід кладе в основу класифікації ступінь віктимності, що відображає у найбільш узагальненому вигляді віктимну деформацію особи, вікову віктимність, професійну віктимність, віктимну патологію.

Типи жертв злочинів:

1. Випадкова жертва – коли особа стає такою внаслідок збігу обставин.

2. Жертва з незначним ступенем ризику – віктимність виникла під впливом конкретної несприятливої ситуації.

3. Жертва з підвищеним ступенем ризику – володіє низкою віктимних властивостей: а) жертва необережних злочинів; б) жертва умисних злочинів.

4. Жертва з дуже високим ступенем ризику – особа, морально-соціальна деформація якої не відрізняється від правоворушників.

5. Механізм суїцидальної поведінки.

Суїцид – навмисне заздалегідь обдумане позбавлення себе життя, один з видів насильницької смерті. Людська властивість самознищення існує як „зворотній бік” її саморегулюючої поведінки. В її основі лежить саморуйнування людини через прийняття свідомого рішення про це.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у 2-й половині ХХ ст. самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з тенденцією до постійного зростання: 400-600 тис. осіб у рік на планеті кінчають життя самогубством.

Кількість тих, хто вчинив замах на самогубство, у 8-10 разів більша. Відповідно до критеріїв ВООЗ психічне здоров’я нації перебуває під загрозою, якщо число суїцидів перевищує 20 випадків на 100 тис. населення. Серед країн з високим її рівнем – Латвія (42,5). Литва, Естонія, Росія.

За даними Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії, Україна теж увійшла до числа країн з високим рівнем суїцидальної активності. При цьому цей показник весь час підвищується: 19- у 1988р., 29,8- у 1999р.

Самогубство у всіх випадках є проявом складної взаємодії суїцидальних якостей особи і соціального середовища. З-поміж концепцій суїцидології найбільшого поширення набула теорія соціально-психологічної дезадаптації.

Дезадаптація – це непристосованість, конфлікт особи з соціальним середовищем.

Конфлікт, який перейшов поріг дезадаптації, називається кризою або кризовою ситуацією. Об’єктивно дезадаптація проявляється у невідповідності поведінки особи її соціальній ролі та ситуації, що виливається у компенсаторні форми поведінки. Суб’єктивно – це широка гама психоемоційних переживань. При перевищенні порогу дезадаптації відбувається неадекватна реакція особи.

Механізм суїциду: особисті деформації та негативні соціальні фактори - конфліктні ситуації - соціально-психологічна дезадаптація - крах ціннісних орієнтацій - провокуючі зовнішні чинники + мотиваційна готовність - прийняття рішення піти з життя - парасуїцид - суїцид.

Література:

1. Гоголева Л.А., Женунтий В.И., Цыбуленко Т.Д. Вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность: виктимологический аспект. Учебное пособие.- К: КВШ МВС СССР им.Ф.Э.Дзержинского, 1991.- 94 с.

2. Кузьмина А.С. Криминологическая характеристика несовершеннолетних, вовлеченных в преступную деятельность. Межвузовский сборник научных трудов.- Омск: Изд-во Омской высшей школы милиции, 1984.-170с.

3. Піщенко Г. Характеристика потерпілого від хуліганства і віктимологічна профілактика: Проблеми кримінології // Право України.- 998.- №7.- C.46-49/

4. Проблемы борьбы с вовлечением несовершеннолетних в антиобщественное поведение: Сборник научных трудов / Под ред. П.М.Миньковского, В.В.Панкратова.- М.: Юрид.л-ра, 1981.- 108с.