Сторінка
2

Поняття норми і відхилення від норми в соціальній педагогіці. Виховні організації як провідний фактор соціалізації особистості

Соціальні норми для дітей виступають фактором виховання, а для дорослих є фактором існування будь-якого суспільства (без цих норм суспільство гине). Соціальні норми як правило дотримуються через:

1) соціалізацію особистості;

2) через застосування певних санкцій.

Тенденції до відхилення у поведінці мають і свою історію.

З соціальними відхиленнями пов’язують такі поняття як “важкий, важковиховуваний та девіант”. Основними видами соціальних відхилень в соціальній педагогіці вважаються:

а) сирітство.

б) девіантна поведінка: алкоголізм, наркоманія та ін.

Варто пам’ятати, що чистих відхилень від будь-якої норми не існує. Основні напрями роботи з відхиленнями це профілактика та реабілітація.

На сьогоднішній день існують наступні теорії відхилень від норми які пов’язуються з джерелами їх виникнення (біогенні, психогенні чи соціогенні). У педагогіці та психології ці теорії представлені у вигляді:

1) Медична теорія – усі відхилення у поведінці людей відображають їхні внутрішні больові процеси, тобто невідповідність поведінки нормам прийнятим у суспільстві, зумовлюється патологією у здоров’ї. Причинами відхилень у поведінці згідно даної теорії є:

– ендокринні порушення;

– порушення в рості, розвитку та дозріванні (акселерація та недорозвиненість);

– генетичні відхилення;

– мозкові порушення.

Негативним у цій теорії є те, що у ній абсолютно не враховується вплив навколишнього середовища.

2) Соціальна теорія, розроблена на основі теорії психоаналізу і ініційована самими людьми з обмеженими можливостями. Суть цієї теорії полягає в тому, що обмежені можливості окремих громадян є наслідком різних видів дискримінації у конкретному суспільстві або групі людей.

3) Теорія соціальної корисності людей – людину з обмеженими можливостями (тобто людину з відхиленнями) можна навчити і використати для блага суспільства, такі люди являють дешеву робочу силу і поряд з цим зобов’язані самі себе забезпечити. Ця теорія не враховує тих проблем, що пов’язуються власне із здоров’ям людини, а також світогляду людини з обмеженими можливостями. По іншому цю теорію називають “теорія використання”.

Будь-яке суспільство є не простою сукупністю окремих індивідів, а являє собою складну систему окремих соціальних груп населення. Перше чітке визначення групи дав англійський філософ Томас Гобі наприкінці ХVІІІ ст. Група, на його думку, це певна кількість людей (не менше трьох), об’єднаних спільними інтересами або спільною справою, спільними ознаками (соціальна спільність людей що має певну мету).

Належність до тієї чи іншої групи визначається за такими ознаками:

а) спосіб життя;

б) усвідомлення та дотримання прав та обов’язків;

в) особисті якості, переконання, цінності та ідеали;

г) ставлення індивіда до інших людей та навколишнього середовища.

Усі соціальні групи поділяються на:

1) великі – довготривалі, сталі соціальні спільноти, які існують в межах усього суспільства – суспільні класи, соціальні прошарки, професійні групи, етнічні об’єднання вікові групи. Належність до великої групи може іноді навіть не усвідомлюватись людиною, усвідомлюватись частково або невірно.

2) середні групи (локальні) – це територіальні соціальні спільноти (жителі одного міста, регіону та виробничі об’єднання працівників одного підприємства). Територіальні групи збираються стихійно, а виробничі – свідомо для досягнення певних цілей.

3) Малі групи – це соціальні спільноти, які об’єднують невелику кількість (від 3 до 9 чоловік) : сім’ї, компанії, первинні навчальні або виробничі колективи.

Окрім того, усі групи поділяються на:

А) Формальні – існують відповідно до чинного законодавства у вигляді організацій та об’єднань для досягнення мети яку ставить перед собою дана організація чи об’єднання.

Б) Неформальні (про-, а-, антисоціальні) – складаються на основі спільних інтересів або власних уподобань членів груп, які можуть не співпадати з інтересами формальних груп чи організацій, а іноді і з інтересами суспільства.

Для соціалізації особистості важливе значення має її участь як у формальних, так і неформальних групах. Соціальні групи, які здійснюють виховний вплив на особистість називаються виховними організаціями.

Виховна організація – це різновид соціального об’єднання людей одного або різного віку, основною метою якого є виховання особистості. Усі виховні організації поділяються:

1) за принципом вибору на: а) обов’язкові (загальноосвітні школи); б) добровільні (клуби, об’єднання); в) примусові (виховні та виправні колонії, спеціалізовані школи);

2) за юридичним статусом: а) державні; б) недержавні (громадські, комерційні, конфесійні, приватні);

3) за відомчою належністю на: а) ті, що відносяться до органів Міністерства Освіти (загальноосвітні школи, клуби); б) ті, що відносяться до Міністерства Охорони Здоров’я (санаторії, спеціалізовані школи); в) ті, що відносяться до Міністерства Внутрішніх Справ (виховні колонії);

4) за рівнем підпорядкованості: а) загальнодержавні; б) регіональні; в) місцеві.

5) за ступенем відкритості: а) відкриті (загальноосвітні школи); б) напіввідкриті або інтернатного типу; в) закриті (спеціальні школи і виправно-трудові колонії);

6) за функціями: а) навчальні; б) освітні; в) розвиваючі; г) суспільно-орієнтовані;

7) за тривалістю існування: а) постійні; б) тимчасові;