Сторінка
1

Соціально-педагогічна діяльність з сім’єю

ПЛАН

1. Соціальний статус сім’ї.

2. Форми соціально-педагогічної допомоги сім’ї.

Сім’я – це мала соціальна група людей, об’єднаних шлюбом або споріднених по крові, члени якої виконують один по відношенню до одного певні функції. Згідно Конституції України: “Шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки і чоловіка, вони обоє повністю рівноправні в сімейних стосунках.”

Сім’я має довгий історичний шлях розвитку. Перші сім’ї формувалися ще в неоліті (15-20 тисяч років тому). Основна проблема, яка залишилась до сьогодні ще з тих часів є проблема адаптації членів сім’ї у сім’ї та адаптація самої сім’ї в суспільстві. Основною характеристикою адаптації членів сім’ї у сім’ї є їх соціальний статус, а сім’ї у суспільстві – соціальний статус сім’ї.

Для визначення соціального статусу необхідними є:

1. Структурна характеристика сім’ї до якої входить:

а) наявність шлюбних партнерів (повна, формально-повна, неповна сім’я);

б) стадія життєвого циклу сім’ї (молода, зріла, стара сім’я);

в) порядок вступу у шлюб (первинний, повторний);

г) кількість поколінь у сім’ї (проста, складна);

д) кількість дітей (бездітна, малодітна, багатодітна).

2. Функціональна характеристика, яка пов’язується з функціями членів сім’ї.

3. Індивідуальні психолого-педагогічні особливості членів сім’ї.

Розрізняють 4 основні статуси сім’ї:

1. Соціально-економічний (рівень доходів, житлові умови, предметне оточення, соціально-демографічні характеристики членів сім’ї).

2. Соціально-психологічний (подружні відносини, стосунки батьки-діти, сім’я-оточення).

3. Соціально-культурний (освітній та культурний рівень членів сім’ї).

4. Ситуативно-рольовий статус (роль батьків, дітей, глави сім’ї).

Виходячи з вищесказаного, соціальну адаптацію сім’ї, з врахуванням її соціального статусу, можна подати у вигляді наступної схеми.

Соціальний статус сім’ї буває:

а) низький – існують значні відхилення від норми у тій чи іншій сфері адаптації.

У більшості випадків призводить до руйнування сім’ї.

б) середній – задовольняються базові потреби членів сім’ї.

в) високий – задовольняються усі потреби.

В залежності від соціального статусу, сім’ї поділяються на:

а) асоціальні;

б) сім’ї групи ризику;

в) соціальні.

Причини, що зумовлюють необхідність діяльності соціального педагога з сім’єю:

1) кризи сім’ї.

2) конфлікти сім’ї.

3) сімейне виховання.

Найбільш поширеними кризами в сім’ї є кризи пов’язані з народженням та вихованням дітей:

– сім’я яка очікує народження дитини;

– сім’я з новонародженим;

– сім’я з дитиною дошкільного віку;

– сім’я з дитиною шкільного віку;

– сім’я з дитиною старшого віку;

– сім’я з диною дорослого , що виходить в світ;

– сім’я “пусте гніздо”;

– стара сім’я.

Основними причинами конфліктів в сім’ї є відсутність взаєморозуміння між батьками і дітьми:

– відсутність чітких етапів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності;

– відмінність досвіду дітей і дорослих, особливо в період становлення особистості;

– психологічні і соціальні відмінності між батьками і дітьми;

– перегрузки, як результат соціальних і культурних змін у сім’ї та суспільстві. Найбільш поширений невірний спосіб вирішення усіх цих причин конфліктів – втеча.

Розрізняють три типи деструктивного (невдалого), невірного сімейного виховання:

– емоційновідторгнене виховання (байдужість);

– гіперсоціалізація (надмірна опіка батьків над дітьми у певному напрямку – здоров’я, навчання, або в усіх напрямках навчання, без врахування можливостей та побажань самої дитини);

– егоцентричний тип (концентрація уваги на дитині членів усієї родини, виховання “кумира сім’ї”).

Ось що говорили про стосунки у сім’ях відомі особистості:

“Живучи тісно разом, люди дуже близько підходять один до одного, бачать один одного надто детально, надто відкритими і непомітно зривають по пелюстці усі квіти того вінка, що поезією і грацією оточують особистість” (О.Герцен). “На відміну від статевого інстинкту, чи навіть від пристрасті подружнє кохання, як морально-естетичне почуття, має своїм предметом не просто істоту іншої статі, а людину в якій тою чи іншою мірою розвинута особистість, що має не тільки фізичну але й інтелектуальну і емоційну цінність.” (А.Харчев).

Виходячи з вищезазначеного, можна сформулювати такі основні правила функціонування сім’ї:

1) ніколи не підвищувати голосу;

2) терпляче і з розумінням ставитись до недоліків одне одного;

3) враховувати вікові і статеві особливості у світосприйнятті та інтимних стосунках. “ .Найчесніші жінки звичайно найбільше і зберігають владу над своїми чоловіками; завдяки розумній і тонкій стриманості, не вдаючись ні до вередування , ні до відмов, вони уміють в найніжнішому союзі тримати чоловіка на певній відстані і не дозволити ніколи пересититись собою” (Ж.Ж. Руссо).

4) розумно розподілити обов’язки у сім’ї. “Досвідом доведено: дружина і мати, яка обмежила свій кругозір лише домашніми справами, меншою мірою здатна зрозуміти і розділити позасімейні турботи чоловіка та дітей” (К.Маркс, Ф.Енгельс).