Сторінка
3
Під тиском глобалізації додаткового навантаження зазнають так звані "перехідні" суспільства, до яких належить і Україна. Адже вони певною мірою знаходяться на роздоріжжі політичного процесу, і проблеми, що супроводжують глобалізацію, додаються до численних проблем державної важливості.
У такому випадку надзвичайно актуальним має стати питання усвідомлення політиками того місця, яке має посісти за нових умов національна держава. Глобалізаційні процеси як об’єктивне і надзвичайно потужне явище пробиватимуть собі шлях і без їхнього схвалення чи заперечення, але національні політичні лідери мають чимало засобів для того, щоб скорегувати розвиток цього явища з урахуванням особливостей власної країни і використати його для підвищення добробуту народу.
Є всі підстави для твердження, що і на перспективу національні держави залишаться основним ланцюгом згаданої піраміди влади. За ними залишаться функції головного носія народного суверенітету, загальні функції щодо захисту країни і представлення її інтересів у міжнародних відносинах, встановлення системи правових норм і забезпечення правопорядку, законодавчого врегулювання економічних і соціальних відносин, розвитку соціокультурної сфери, опрацювання і реалізації національної стратегії тощо. До речі, саме від зрілості і компетенції національних політичних інститутів залежить характер процесів гомогенізації та суверенізації.
Окрім того, слід пригадати, що в руслі принципів глобалізації реальною альтернативою національним політичним інститутам має стати лише наднаціональний "п’ятий поверх" зазначеної моделі. На сьогодні поки що єдиною інституцією такого роду є ООН. Але згідно з власними принципами ця інституція покликана стимулювати і консолідувати розвиток національних політичних організмів, а не навпаки. За деякими критеріями, прообразом цієї моделі може вважатися Євросоюз, якому притаманні майже всі ознаки держави: обраний населенням і наділений правом приймати закони Європарламент, виконавчий орган - Рада міністрів ЄС, яка підзвітна Європарламенту і виконує функції уряду, спільні фінансово-економічні інститути (валюта, центробанк, митний і візовий кордон) тощо. Однак через чітко дотримуваний принцип територіального обмеження і певного відособлення від "іншого світу" цей орган слід вважати моделлю регіональної, а не світової інтеграції.
3. На окрему увагу заслуговує та роль, яку відіграє в глобалізаційних процесах США. На сьогодні вона є безумовним світовим лідером і, очевидно, якнайповніше розкриває сутність сучасного стану глобалізації. Адже саме від неї залежить спрямованість більшості акцій планетарного масштабу. Вона користується і більшістю тих переваг, які надає глобалізація. На неї (почасти, справедливо) скеровується і вістря антиглобалізаційної критики. Проте, це лише одна сторона проблеми. Адже історичний досвід вказує на обов’язкову множинність реальних суб’єктів політики й альтернативність світового політичного процесу, на короткочасність відвертої домінації (за результатами аналізу авторитетного дослідника І.Валлерстайна, спроможність держави-гегемона безперешкодно нав’язувати свою волю іншим великим державам обмежуються 25-50 роками.). Ця думка, до речі, знаходить підтвердження у сучасній практиці. Так виникають і поступово набирають сили інші глобалізаційні центри. У даному випадку на першочергову увагу заслуговує КНР, яка в абсолютних вимірах ще знаходиться далеко позаду від світового лідера, але за темпами прогресу і масивом зростання ВВП (у середньому майже на 10% за рік) є потенційним лідером. Якщо пролонгувати цю тенденцію, то через 20 років, за прогнозом спеціалістів, ВНП КНР становитиме 20 трильйонів доларів, тоді як США - лише 13,5 трильйонів. "Великий Китай здатний кинути виклик Заходу", - до такої думки схиляється все більше дослідників. На перспективу гідною альтернативою глобалізації "по-американськи" має стати об’єднана Європа.
Сукупність вищенаведених фактів та логічних конструкцій дозволяє дійти деяких узагальнюючих висновків за проблематикою статті. Явний вплив глобалізаційних процесів на національні політичні інститути підтверджує попереднє висловлення про сутність глобалізації як складного і різнопланового явища. Під тиском глобалізаційних процесів національна держава зазнає різновекторних впливів, і не лише однозначно руйнівних. Хоча, звичайно, останні переважають. Руйнація загрожує, за нашим визначенням, як структурно-функціональним аспектам національної державності (гомогенізація і суверенізація), так і її системним основам (атака на демократію). Та водночас глобалізація спричиняє посилення взаємозалежності та взаємозв’язків між національними політичними інститутами в усьому світі, до швидкого розповсюдження ефективних моделей державного володарювання. Звучить парадоксально, але за нових умов роль національної держави має зростати. Адже вона передає між- та наддержавним інституціям лише деякі елементи власних функцій і має виявити більшу ефективність у здійсненні всіх традиційно існуючих функцій, у проведенні водночас чіткої і динамічної власної політики. Нові умови примножують завдання, котрі стоять перед сучасними політиками.
4. Україна тримає 42-е місце за рівнем глобалізації Україна тримає 42-е місце за рівнем глобалізації. Росія зайняла 44-е. Такого висновку дійшли автори щорічного «Рейтингу Глобалізації» (Globalization Index), який щорічно публікує журнал Foreign Policy. Враховуються чотири основних параметри: економічна інтеграція, персональні, технологія - число користувачів Інтернет, участь у міжнародній політиці. Найбільш глобалізованою країною знову стала Ірландія. На другому місці - Сінгапур, на третьому - Швейцарія
5. Я прийшов до висновку, що глобалізація – складне і багатофакторне явище, що має відмінні риси з погляду впливу на механізми самоорганізації сучасного суспільства. Не можна сприймати глобалізацію одномірно і лінійно, розглядаючи її як процес прогресуючої інтернаціоналізації громадського життя. Тому політичні задачі в процесі управління необхідно пов'язувати з технологічними складовими системи захисту національного суверенітету, посиленням факторів соціальної консолідації суспільства в Україні. Головна проблема полягає в тому, щоб органічно з'єднати задачі європейської інтеграції з утвердженням моделі соціально орієнтованого й одночасно структурно-інноваційного розвитку української економіки. Шлях для практичного втілення цієї ідеї – це шлях гуманізації соціальних процесів і послідовної зміни людської самосвідомості в даному напрямку. Успішність інтеграції України в європейський і світовий економічний простір, здатність нашої держави реалізувати свій потенціал в умовах розгортання процесів глобалізації залежить від правильності вибору відповідної стратегії розвитку, що повинна базуватися на нових інноваційно-інтелектуальних підходах. Така стратегія повинна бути розроблена як для держави в цілому, так і для окремих регіонів країни, бути основою побудови і розвитку їхніх раціональних взаємин. Чи здатна Україна використовувати наданий їй історично найбільш реальний шанс і зайняти гідне місце в новому світі, покаже час і здатність національної еліти, кожного з нас адекватно реагувати на складні і суперечливі виклики сучасної історії. Основа майбутнього повинна бути в сьогоденні. Не може бути справедливої і процвітаючої Європи без України і Східної Європи, що є такою ж повноправною частиною Європи.
Завантажити реферат