Сторінка
3

Україна на шляху до громадянського суспільства: труднощі та перспективи

- відродженню інтелектуального потенціалу народу, захисту здібностей і дарувань кожної окремої особистості, залученню найобдарованіших представників української діаспори до роботи в Україні;

- створенню атмосфери вільного формування різноманітних поглядів у людей, а також достовірного і справедливого вираження їхньої політичної волі;

- викорененню схильності до зрадництва і доносительства, історичних традицій вдаватися до зовнішньої сили для вирішення внутрішніх суперечностей;

- руйнації забобонів, що провокують заздрість, ненависть і міжнаціональну ворожнечу;

- запобіганню вкорінення в країні авторитарного режиму - історичної спадщини тоталітарної держави;

- активізації зусиль окремих людей, членів територіальних громад і всього Українського народу із захисту свого природного права;

- забезпеченню використання основних (конституційних) прав і свобод винятково в інтересах суспільного розвитку і добробуту, крім зловживання цими правами і з боку окремих людей та територіальних громад, і народу загалом;

- пробудженню і закріпленню у громадян України політичних ідеалів, а також почуття відповідальності за дії своєї держави, формуванню в них правової свідомості;

- формуванню безпосередньо народом незалежного, безстороннього і справедливого суду;

- забезпеченню суспільного контролю за дотриманням з боку держави основних (конституційних) прав людини, територіальних громад, національних інтересів і національної безпеки Українського народу, а також інших основ конституційного ладу України;

- забезпеченню права народу на встановлення, зміну і захист конституційного ладу України, на визначення своєї власної політичної, економічної, соціальної і культурної системи, на заснування і будівництво справедливої демократичної, правової, соціальної і соборної держави;

- формуванню правового механізму стримувань і противаг між народом і державним апаратом з метою попередження узурпації останнім влади народу, а також зловживання адміністративним ресурсом;

- зміцненню конституційного правопорядку у взаємовідносинах між людьми, територіальними громадами, державою й іншими суб'єктами конституційного права;

- усьому, що сприяє добробуту людини.

Держава за допомогою своїх органів законодавства, виконавчої влади і правосуддя забезпечує діяльність інститутів громадянського суспільства в досягненні завдань, визначених у цій статті.

Суб'єктами створення громадянського суспільства в Україні є люди, їхні об'єднання і територіальні громади.

Інститути громадянського суспільства в Україні діють у вигляді неприбуткових організацій, органів місцевого самоврядування і самоорганізації населення, присяжних і народних засідателів у судах, а також суб'єктів підприємницької діяльності.

Інститути громадянського суспільства діють і на рівні окремих адміністративно-територіальних одиниць, і на загальнонаціональному рівні, беручи участь і у вирішенні питань місцевого значення, і питань державного будівництва.

Українаська специфіка така: 1) проблема формування громадянського суспільства постала перед Україною тоді, як на Заході такі суспільства давно сформувалися й успішно діють; 2) формування інститутів громадянського суспільства набуває характеру „відвойовування” громадськими організаціями і політичними партіями певних сфер компетенції у держави; 3) Україна активно залучається до процесів глобалізації, а в цих умовах роль держави як арбітра об’єктивно зростає; 4) в країні посилюється соціальна диференціація, відтак виникає необхідність державного регулювання суспільно-політичних та економічних процесів. Отже, „наше суспільство має виконати завдання, які ніби суперечать одне одному: відвоювати численні повноваження у держави, щоб набути рис громадянського, зберігаючи при цьому регуляторні повноваження держави”.

Виконати такі складні завдання непросто – насамеред тому, що у нас „кволі” політичні партії та громадські організації, хоч їх налічується дуже багато. Так, членами партій є тільки два відсотки населення. Причому партчленство часто формальне. Психологічно, за своїми інтересами та орієнтаціями, насиченістю життя політичними контактами партійці мало чим відрізняються від пасивної частини населення. Спостерігається свідоме відсторонення громадян від політичних дій. Вони не відчувають власної причетності чи можливості контролю за рішеннями владних органів. Відтак громадянське суспільство стає категорією віртуальною.

І все ж ситуація не безнадійна. Політичне відчуження подолати можна. Для цього слід використати, зокрема, ресурси інституційної та процедурної адаптації. Процес формування громадянського суспільства та інтеракції держави має відбуватися синхронно. В ідеалі громадянське суспільство ніхто не будує, воно розвивається самостійно. Однак у перехідних суспільств немає ні часу, ні засобів, аби чекати, що все станеться самоплином. Якщо в Україні цей процес набуде характеру реалізації науково виваженої і обгрунтованої політики, а не звичайного компромісу політичних сил, досить часто спрямованого на задоволення корпоративних інтересів, тоді спостерігатимемо формування механізмів суспільного саморозвитку.

Використана література

1. Арон Р. Этапы развития социологической мьіспи. — М.: 1993.

2. Краткий споварь по социологии. — М.: 2001.

3. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття: Навчальний посібник. — К.: 1996.

4. Ю.Радугин А.А., Радугин Р.А. Социология: Курс лекций. — М.: 1995.

5. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології — К.: 1992.

6. Современная западная социология: Словарь. — М.: 1990.

7. Социология: Наука об обществе. — Харьков: 1996.

8. Социология: Учебное пособие. — М.: 1995.

9. Соціологія: Матеріали до лекційного курсу (Піча В., Семашко О., Черниш Н.) - К.: 2000.