Сторінка
3

Особистість як предмет та об’єкт соціальної психології

Близьким за духом до концепції Парето є інстинктивізм як одна з течій соціологічного психологізму, а також соціологія фройдизму. На думку З.Фройда (1856-1939), початком і основою життя індивіда, в тому числі і соціального, є інстинкти, ваблення і бажання, першопочатково притаманні організму людини. Людська життєдіяльність є результатом боротьби двох одвічних сил — Ероса (сексуальний інстинкт, інстинкт життя, інстинкт самозбереження) і Танатоса (інстинкт смерті, інстинкт агресії, інстинкт руйнування). Саме вони є основними рушіями прогресу, суттєво впливаючи і навіть визначаючи діяльність різних соціальних груп, народів і держав.

Фройду належить структурна теорія особистості, згідно з якою особистість є суперечливою єдністю трьох взаємодіючих сфер: «Воно», «Я» і «Над-Я». Центральна сфера особистості — «Воно»; це вмістилище несвідомих ірраціональних реакцій та імпульсів. В ньому йде постійна безкомпромісна боротьба Ероса й Танатоса, яка постачає життєву енергію для всіх інших сфер особистості, будучи їх рушієм.

Друга сфера — «Я» — до певної міри являє собою розумність й розсудливість, організоване начало особистості, здатне частково контролювати сліпі ірраціональні імпульси і приводити їх у відповідність до вимог зовнішнього світу.

Третя сфера особистості — «Над-Я» — трактується Фрой-дом як продукт культури, що складається з комплексу совісті, моральних рис і норм соціальної поведінки, які продукує суспільство. Всі три сфери особистості знаходяться у постійній взаємодії, взаємозумовлюючи одна одну. Отже, Фройдом розробляється одна з можливих спроб пояснення особистості з акцентом на тих внутрішніх підвалинах духовного життя, які до нього рідко ставали предметом уваги соціологів. Його заслугою є вироблення нового погляду на особистість як на істоту багатовимірну, динамічну й суперечливу, в якій поєднуються свідоме і несвідоме, розумове та ірраціональне. Тому сучасний неофройдизм, особливо погляди Е.Фромма (19Q2-1980), має велику притягальну силу, звертаючись до витоків людських страстей та потаємних мотивів людської поведінки. Фромм, на відміну від Фройда, вважає людину одвічно соціальною істотою, тому для нього ключова проблема — не розкриття механізму задоволення окремих інстинктів, а відношення індивіда до світу і собі подібних.

У сучасній соціальній психологічній думці виробляється помірковане ставлення до співвідношення раціонального та ірраціонального у соціальному житті особистості, яке уникає однобічності та абсолютизації тої чи іншої складової. Нині в соціології починає переважати синтезований підхід до оцінки цих двох сторін внутрішнього життя особистості та її соціальної поведінки. Наприкінці XX ст. все більш очевидним стають як криза «голої» раціональності людини соціальної, так і неможливість зведення соціальних характеристик особистості лише до її ірраціональних проявів. Особистість в усій її повноті, в сукупності раціональних та чуттєвих сутнісних властивостей все більше стає основою соціологічного розуміння і дослідження.

Наступним критерієм побудови типології соціологічних вчень про особистість може виступати переважання індивідуального чи колективного, суспільнісного начал в людині. До числа концепцій, які надають першість індивіду та його індивідуалістичним началам, належать концепції символічного інтеракціонізму та феноменологічної соціології. В них на перший план висуваються думки про зумовленість соціальних реалій світом індивідуальних прагнень і бажань, втіленому у взаємодії обопільних суб'єктів або у духовних взаємозв'язках особистостей.

Коли ж акцентується на першості і вищості колективних уявлень, то мусимо пригадати засадничі положення соціологічної концепції Е.Дюркгейма. Згідно з нею, індивідуальний світ особистості визначається колективною свідомістю (уявленнями), які виступають в іпостасі суспільства-Бога — формоутворюючого і формостверджуючого начала. Тут індивідуальність особистості виступає похідною від надіндивідуальних колективних духовних феноменів, будучи цілковито залежною і вторинною у порівнянні з останніми.

Ще одним критерієм виступає аналіз особистості переважно з позицій дослідження свідомості або поведінки (діяльності). До соціологічних концепцій, де особистість та її суть з'ясовуються, насамперед, крізь призму соціальна зумовлених свідомості або позасвідомого, належать вже згадувані, символічний інтеракціонізм, феноменологічні концепції інстинктивізм включно з фрейдистською соціологією. Коли ж йдеться про соціальну зумовленість поведінки і вчинків особистості, з'ясування причин і мотивів соціальної діяльності людини, тоді доцільно звернутися до соціологічних концепцій біхевіоризму. Цей термін походить від англ. behavior, — поведінка і буквально означає соціологічну науку про поведінку. Основний сенс біхевіоризму полягає у визнанні єдиного і універсального механізму пояснення соціальної поведінки через формулу: «стимул — реакція». На думку представників цієї течії в соціології, соціальну поведінку особистості можна збагнути лише завдяки знанню фізіологічних особливостей умовних рефлексів. Основний постулат біхевіоризму вміщено у вимозі описувати й аналізувати лише те а людині, що безпосередньо споглядається, а отже, її вчинки. Принциповим засадничим положенням біхевіоризму є також переконання у неможливості безпосереднього спостереження і соціологічного дослідження свідомості і тим більше позасвідомого. Натомість соціальна поведінка особистості надається фіксації і спостереженню; через неї і лише завдяки їй соціологія здатна з'ясувати спонукальні чинники людської активності і діяльності. Поведінка людини (і перш за все соціальні дії) є сукупністю спостережуваних реакцій на сукупність дослідна фіксованих стимулів.

2. Основні проблеми соціальної психології особистості

Незважаючи на багатоманітність соціологічних підходів до вивчення людини-істоти соціальної, існує більш-менш усталена сукупність проблем, які виступають предметом дослідження соціології особистості. До них, передусім, належить проблема виділення основних характерних рис особистості. Соціологи відносять до них самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, певну автономність (від грец.— самоврядний; тут використовується у значенні самодостатність і відносна незалежність) стосовно до суспільства, відповідальність за свої вчинки, тощо.

Інші соціологи (наприклад, О.Якуба) акцентують увагу на спорідненій проблемі внутрішньої духовної структури особистості і включають до неї потреби та інтереси, цінності і мотиви, соціальні норми і переконання, світоглядні принципи, смаки і звички та багато інших духовних утворень.