Сторінка
2

Особливості сприймання і розуміння людини людиною

Отже, придатний чи ні механізм фізіогномічної редукції для спілкування? Однозначної відповіді на це запитання не­має. Він дуже простий і зручний, але призводить до непоро­зуміння, якщо неправильно застосовується і не доповнюється іншими, більш складними та точними ознаками.

2. Соціальна категоризация та порівняння — це роз­поділ людей за певними категоріями, тобто визначення їх соціального статусу та порівняння зі своїм статусом. Така процедура може бути досить простою (наприклад, «старий — молодий», «бідний — багатий») або ж складною (наприклад, «розумний — дурний», «порядний — непорядний»). Вона ду­же важлива, бо людина з невизначеним соціальним статусом зазнає труднощів у спілкуванні, відчуває самотність; ідентифі­куючи себе з певною соціальною групою, ми сприймаємо її права, обов'язки, привілеї. Виникає відчуття «Ми» (моя група) на відміну від «Вони» (їх група), причому в міжгруповому спілкуванні «Ми» частіше переоцінюються, а «Вони» — недо­оцінюються.

Із зазначеного можна зробити важливий висновок: наше розуміння людей завжди певною мірою неточне та упередже­не, бо якщо «Ми» не дає хоча б маленької переваги, то потер­пає самооцінка. Ця тенденція виявляється як в оцінках, уяв­леннях, судженнях, так і в зовнішній поведінці, причому вона посилюється в умовах змагання, особливо з невизначеними критеріями. При оцінці результатів більш упередженими ви­являються ті, що програють чи мають нижчий статус. Отже, в умовах соціальної несправедливості різко зменшується віро­гідність неупереджених оцінок, терпимості та взаєморозумін­ня між людьми, що належать до різних груп, причому психо­логічно найбільше страждають ті, що не мають ніяких благ та привілеїв.

3. Стереотипізація — розуміння іншої людини шляхом віднесення її до певної соціальної групи та автоматичного пе­ренесення на неї типових для даної групи характеристик. Термін запропонований американським журналістом О. Ліпманом для визначення штампів та кліше («фіксованих карти­нок у голові») в людському спілкуванні.

Існує багато визначень стереотипів. Найбільш коротке з них — «усі вони такі». При цьому не має значення, хто це кон­кретно та які вони насправді: усі професори неуважні, усі анг­лійці — стримані, усі жінки — непостійні. Приклади можна продовжувати. Характерно, що при цьому всі знають — на­справді це не так, об'єднувати всіх одним штампом — велике спрощення і огрубления дійсності. Але стереотипи все ж існу­ють, бо вони виконують свою функцію — просто й швидко категоризувати індивіда.

Грубість, схематизм, ворожість по суті своїй не притаман­ні стереотипізації, а виникають як наслідок соціальних умов. Стереотипи необхідні для психологічної регуляції міжособистісної взаємодії, без них людина «потонула» б у хаосі інформації, що надходить. Отже, необхідно боротися не з стерео­типами як такими, а лише з найбільш хибними та небезпеч­ними з них. Дестереотипізація потрібна у міжетнічних, міжнаціональних, а також міжгрупових стосунках, бо багато психологічних труднощів виникає саме в цих сферах і вони призводять до тяжких наслідків.

Усі вищезазначені механізми розуміння людини людиною діють в умовах міжгрупового спілкування. При міжособистіс-ному — взаєморозуміння реалізується за рахунок інших ме­ханізмів, провідними серед яких є:

1. Атрибуція — розуміння іншої людини шляхом припи­сування їй тих чи інших причин поведінки з позицій власно­го життєвого досвіду та здорового глузду. Як працює атрибу­тивний механізм?

Звичайно ми маємо справу з трьома видами інформації:

знання про людину, поведінку якої ми хочемо пояснити;

знання про ситуацію, в якій вона вчинила певну дію, вела се­бе певним чином; наш власний досвід соціальної поведінки та соціальних контактів. Коли ми достатньо знаємо про су­б'єкт і обставини, в яких він опинився, атрибуція («припису­вання») зводиться до мінімуму, а наше пояснення його пове­дінки буде більш точним. Коли ж ми мало або нічого не знає­мо про людину та зовнішні обставини, то використовуємо власні, нехай і обмежені знання, досвід і таким чином, фан­тазуючи, можемо пояснити що завгодно, і без ніяких трудно­щів. Ми з легкістю пояснюємо собі та іншим, чому одні одру­жуються, а інші — розлучаються, чому один вступає до інсти­туту, а другий іде працювати, чому так, а не інакше поводяться американці, японці, навіть аборигени в басейні річки Амазон­ки. Суб'єктивних труднощів це не викликає, але слід врахову­вати, що чим менша доля об'єктивної інформації, тим суттє­віші помилки. У історії є безліч прикладів, коли мандрівники у чужих краях отримували від своїх дій результат, протилеж­ний очікуваному, користуючись атрибутивними механізмами. Головна їх функція — зняти чи зменшити невизначеність у спілкуванні, але не слід при цьому бути надто впевненим у безпомилковості своїх суджень.

2. Децентрація — це психологічна здатність відкинути власний досвід, відійти від свого «Я» і наблизитись до «Я» ін­шої людини. Вона необхідна у тих випадках, коли об'єктив­ної інформації достатньо і немає принципової необхідності апелювати до суб'єктивного досвіду. Децентрація і атрибуція певним чином протилежні за характером; у першому випад­ку ми ніби відмовляємося від власної позиції, наближаємося до позиції партнера, дивимося на світ його очима, у друго­му — навпаки.

Люди зі зниженою здатністю до децентрації називаються егоцентриками (від «Ego» — «Я»); увесь світ існує ніби тільки заради них, а вони знаходяться в його центрі. Чому це стає можливим? Причини тут можуть бути різними, але найімовір­ніше — психологічними. Авторитарність виховання, офіційні стосунки між старшими та молодшими (у тому числі між батьками та дітьми), пригнічення нестандартних підходів і точок зору призводять до стандартизації особистості та не­вміння розуміти іншу, не схожу на нас людину. Тільки моя думка і моя поведінка — справедлива, усі інші — хибні. Від егоцентриків страждають не тільки оточуючі, але й вони са­мі, їх чекає самотність, нерозуміння.

3. Емпатія — розуміння іншої людини без слів, на чуттє­вому рівні, завдяки проникненню в її внутрішній світ. Люди­ну не можна повністю зрозуміти тільки на рівні раціонально­го, бо й вона сама не завжди себе розуміє. Багато чого взагалі не можна пояснити словами, але ми несемо в собі безліч не-вербальної інформації, яка може бути більш промовиста й важлива, ніж словесна, але потребує високої емпатійності. Ви­сока емпатійність — перевага сучасної людини, вона немов­би додатковий зір та слух; низька — бездушність, байдужість, холодність. Така людина не може відгукнутися на почуття іншої, порадіти з чужої радості чи опечалитися чужим смут­ком. Вона припускається помилок у стосунках з людьми, бо цілковито довіряється тільки собі, а цього недостатньо. Вихо­дячи тільки з власних, актуальних для себе станів, вона не бе­ре до уваги спонукання та емоційні стани партнера.