Сторінка
1

Види красномовства та сфери його застосування

Розрізняють декілька видів красномовства: суспільно-політичне, академічне, судове, церковне, дипломатичне, військове, ділове.

Суспільно-політичне красномовство — «»- виступ ора­тора, що виражає інтереси тієї чи іншої партії (політич­ної сили) або роз'яснює якусь суспільно-політичну ситуа­цію.

Суспільно-політичне красномовство як один із засобів боротьби за владу або гармонізацію суспільних відносин заявило про себе у найдавніші часи, коли люди намагалися вирішувати соціальні конфлікти не тільки зброєю, а й си­лою переконання.

Справжньою колискою політичної культури і батьків­щиною політичного красномовства стала антична Греція (слово «політика» походить від грецького — місто). Політичне красномовство формується на ґрунті т.зв. епі­дектичної (урочистої) риторики, але без пишнот та панегі­рично-урочистого тону. Власне, важко провести межу між красномовством епідектичним та політичним. Так, Демос-фен був яскравим представником епідектичної урочистості й, водночас, гостроактуальним політичним оратором. Піс­ля македонського завоювання активність політичних сил знизилася, що призвело до швидкого занепаду політичного красномовства. Проте воно встигло досягти тут значного розвитку. Словом оратора на агорі (місце публічного зібран­ня афінян, афінське віче) вирішувалися долі окремих осіб, великих політичних ініціатив, долі цілих країн і народів.

Політичне красномовство, як правило, пов'язане з соціаль­ним розшаруванням суспільства, зіткненням інтересів різних класів і партій. Він може вкладати у свою промову яскраве особисте ставлення до тієї чи іншої проблеми, але сама проблема залишається надособистісною. Це визна­чає підвищену ідейність політичної промови. У нинішній Україні, де змагаються за владу більше сотні політичних партій, ідейний спектр політичної промови вельми строка­тий, що відбиває складність та багатобарвність духовного життя українського громадянина.

Водночас у жодній іншій галузі не спостерігається такої динаміки зміни позицій, використання політичної програ­ми в особистих інтересах, а часом і просто демагогії. По­пулістський оратор завжди апелює до маси, пропонує оманливо легкі рішення, аби домогтися бажаної політичної мети. Проте відповідальність політичного оратора дуже велика, адже політичний оратор мобілізує до активної ді­яльності тисячі людей і його слово дуже легко стає дією. Політична культура виховується століттями; вміння вести політичну боротьбу суто вербальними методами, з повагою до опонента не з'являється на голому місці. Нинішній стан політичного красномовства в Україні переконливо свідчить, що оратор-політик мусить терміново вивчати основи ора­торського мистецтва, починаючи хоча б з доброго знання державної мови.

Політичне красномовство диференціюється на такі основ­ні жанри: політична промова, доповідь, виступ, огляд, бе­сіда. Вони різняться більшим чи меншим обсягом та ваго­містю змісту. Наприклад, політична доповідь виголошу­ється звичайно на партійних засіданнях й окреслює стра­тегію політичної діяльності даної партії. Політичні виступи можуть проводитися в підвідомчих даній партії осередках освіти, дитячих закладах типу скаутських чи піонерських і розрахована на ліквідацію політичної безграмотності. Огляд чи бесіда обираються політиками, які хочуть знайти свою аудиторію на виборчій дільниці. Політичний виступ чи промову ми часто чуємо з екрана телевізора чи по радіо — на­приклад, виступи депутатів у Верховній Раді.

За сферою функціонування політична промова ди­ференціюється на парламентську, мітингову та воєнну. У моменти суспільного неспокою, революцій або соціальних перетворень широке розповсюдження знаходять мітингові промови. У періоди стабілізації суспільного життя пере­важає інтерес до парламентського красномовства. У наш час швидко розвивається як парламентське, так і мітинго­ве красномовство. Зрозуміло, що підтримання бойового духу, патріотичних почуттів неможливе в умовах воєнних дій без виступів командирів різного рангу: відомі численні випадки, коли слово було рівноцінне зброї.

Особливого значення політичне красномовство набуває в умовах широкого тиражування його засобами масової комунікації — преса, радіо, телебачення. Академічне красномовство — це ораторська діяльність науковця, викладача, що доповідає про результати дослідження, популяризує досягнення науки.

Сфера його застосування — шкільна (різних рівній) та наукова аудиторія. Слово походить від грецького «акабеміа» — так називалися сади, що начебто належали міфіч­ному героєві Академу. Згодом цим почали називати філо­софську школу, засновану Платоном саме в цій місцевості. У Європі академічне красномовство динамічно розвивалося в середньовічних університетах. Тоді воно існувало в лоні схоластики, яка успадкувала від античної софістики інтерес до умоглядних речей (лекція та диспут були домінуючими формами). Але особливого розквіту воно набуло в після ренесансний період, коли наука, звільнившись від схолас­тичних моделей, почала широко проникати у світ матері­альних явищ і описувати його. Ускладнилася робота вищої та середньої шкіл, виникала наукова педагогіка (Ян Амос Коменський).

В Україні зародження академічного красномовства пов'язане з функціонуванням Острозької школи та Києво-Могилянської академії, хоча тут теж були дуже відчутні релікти схоластики. Згодом воно розвивається у стінах кількох університетів (Київський, Львівський, Харків­ський т. ін).

Видатними представниками українського академічного красномовства були М.Максимович, М.Костомаров, В.Єрмаков, Феофан Прокопович.

Головні риси академічного красномовства — доказовість бездоганна логічність, точність мислення, чітка, позбавлена будь-якої двозначності, термінологія. Наука, як відомо, є точним описуванням реальних, матеріальних явищ світу. Наукове описування цих явищ в усному слові і живить академічне красномовство. Не менш суттєво, що результати наукових досліджень мусять бути донесені до громадськості (не кажучи вже про студентів та учнів) у дещо спрощеній (адаптованій) формі. Водночас школярі та студенти мусять опанувати мову науки, її термінологію та спосіб викладення. Звичайно ідеалом наукової лекції є ви­клад, адекватний складності об'єкта дослідження. Тому виступи видатних учених перед професійною аудиторією часто важко доступні навіть молодим ученим, не кажучи вже про школярів. Адаптованості матеріалу до свідомості учнів сприяє використання різноманітної наочності, в пер­шу чергу — із застосуванням технічних засобів.