Сторінка
1

Роль ораторського мистецтва у професійній діяльності юриста. Функції ораторського мистецтва

Ораторське мистецтво є прикладною дисципліною, яка являє собою комплекс знань, умінь і навичок оратора сто­совно підготовки й проголошення переконуючої промови. Іншими словами, ораторське мистецтво — не діяльність, спрямована на переконання аудиторії засобами живого слова.

Є схожі терміни, що визначають певним чином оратор­ське мистецтво. Так, риторика — це теорія ораторського мистецтва, красномовство — вміння говорити красиво. М.М. Сперанський визначай красномовність як «дар потря­сати душі». А.Ф. Коні розрізняв поняття «красномовність» і «ораторське мистецтво». Перше він розумів як «дар слова, що хвилює й притягує слухача красотою форми, яскравістю образів і силою точних висловів», тобто як уміння говорити грамотно, переконливо». Сучасні словники теж визначають красномовство як здатність уміння говорити красиво, пере­конливо, як ораторський талант. Це мова, побудована на ораторських прийомах, це саме ораторське мистецтво, на­самкінець — це наука, яка вивчає ораторське мистецтво; риторика.

Ораторське мистецтво сприймається не стільки як наука про красномовство, а як наука про мовну доцільність, про осмислену і коректну мовну діяльність. Ораторське мисте­цтво означає не просто «говоріння», майстерність проголо­шення промови, а мову як соціальну дію, більше того — як взаємодію між мовцями.

В будь-якій промові (мовному акті) відбувається переда­ча інформації. Істотна відповідь на запитання, для чого людина говорить: «Для того, аби передати інформацію» — с тавтологією і, як будь-яка тавтологія, ця відповідь некон­структивна. Дійсно, для чого людина передає інформацію?

Чому людина передає певну інформацію саме цим людям і саме в цей час? Адже людина за своєю сутністю егоцентрич­на. Вона сприймає світ як дещо, функціонуюче навколо неї. Вона взагалі працює тільки на себе і як довільна від цієї діяльності, людина працює на інших. І тут важливим є те, щоб вимовлене слово діяло, щоб воно запам'яталось, щоб воно залишилося у свідомості інших. В цьому і заключається ораторське мистецтво.

Ораторське мистецтво — це мистецтво впливу на слуха­чів. Оратор впливає на людину всебічно: на її розум, по­чуття, орієнтацію, настрої, бажання, вчинки та дії. Хоро­ший оратор — думок і слів організатор, а це важче, ніж організація людей: адже не видають наказу думати так, а не інакше.

Слово «оратор» походить від латинського — гово­рити. Словник В. Доля дає таке визначення оратора — «речистьій человек, краснослов, мастер говорить, проповедник». Сучасні словники тлумачать його як особистість, що професійно займається мистецтвом красномовства; як осо­бу, що проголошує промову; як людину, що мас дар мов­лення; як «глашатай».

Ораторське мистецтво завжди визнавалося необхідною і складною творчістю. Воно вважалося навіть царицею мис­тецтв, настільки сильним був його вплив на вирішення державних справ, на розум людей. Адже живе слово виконує не тільки утилітарну функцію передачі інформації — воно формує переконаність, готовність до певних конкретних дій. Слово мас магічний вплив. Ще Авіценна говорив: «Три зброї є у лікаря: слово, рослина, ніж». Зважте: «слово» —на першому місці.

У суспільному житті без слова, без його впливу не обі­йтись. Дійсно, як можна сказати, що одна думка істинніша за іншу? Можна лише говорити, що одна думка переконли­віша за іншу. Навчитися переконливості, навчитися робити слабку думку сильною — таке завдання можна виконати за допомогою ораторського мистецтва, звертаючись і до розуму, і до почуття людей. Хто володіє таким мистецтвом, той може переконати будь-кого й добитися торжества своєї думки. А в цьому і заключається мета ідеальної «суспільної людини», яка бере участь у державних справах.

Ефективність діяльності юриста залежить від багатьох чинників. Поряд з якісною правовою освітою, знанням норм права та процесу він повинен мати необхідні ділові та моральні якості, певні організаторські здібності, відзначаєть­ся загальною культурою, вмінням працювати з людьми, володіти розвиненим почуттям обов'язку, справедливістю та відповідальністю.

Сьогодні неможливо виконувати жоден вид юридичної діяльності без знання та розуміння особливостей спілку­вання та механізмів впливу однієї людини на іншу. Адже юрист протягом одного дня вступає в спілкування з десят­ками осіб, різними за віком, інтелектом, за їх соціальним станом, інтересами та потребами. Саме ця діяльність по­требує використання знань ораторського мистецтва для впливу як на людей, які, наприклад, потрапили у сферу судочинства (свідок, підозрюваний, обвинувачений, по­терпілий та ін.), на осіб, що безпосередньо здійснюють цей вид діяльності (слідчий, прокурор, суддя, адвокат), так і для здійснення більш загальних цілей: утвердження прав і свобод людини і громадянина, які визначають зміст і за­стосування законів, діяльність органів законодавчої, ви­конавчої, судової влади, місцевого самоврядування.

Справа ще й у тому, що специфіка особистості, в тому числі і юриста, випливає із сукупності певних елементів її соціальної якості: мети діяльності; соціального статусу та соціальної ролі; норми та цінностей, якими керується осо­бистість в діяльності, сукупності знань, рівня спеціальної підготовки, активності, самостійності в прийнятті рішень і, нарешті, систем знаків спілкування, важливішою з яких є мова.

Центральною проблемою ораторського мистецтва є мов­на культура юриста. Іноді спостерігається зневажливе ставлення до норм літературної мови. Декотрі розміркову­ють так: «Ну що істотно зміниться, якщо, наприклад, я не там поставлю наголос, не так вимовлю, або буде невдало складене речення? Особливе тут те, що помилки в мові юриста небезпечні не самі по собі (хоча багато випадків, де викривлення у вимові призводить до смислових помилок). Але частіше всього мовні помилки негативно впливають на слухачів: один раз помилився юрист, другий, третій . І ось уже слухачі мимоволі починають розмірковувати: «Якщо такі часті помилки у мові, то, ймовірно, не такий вже ви­сокий і його професійний рівень і навряд чи він знає ту проблему, про яку говорить, та чи можна взагалі мати віру до тих положень і висновків, які він наводить». На сто від­сотків ефективність впливу в такому випадку низька.