Сторінка
2

Комуністична риторика

Приведемо характеристику, що дав ленінським промовам Сталін:

«Мене полонила та нездоланна сила логіки в промовах Леніна, що трохи сухо, але зате ґрунтовно опановує аудиторією, поступово електризує її і потім бере її в полон, як говорять, без залишку. Я пам'ятаю, як говорили тоді багато хто з делегатів: «Логіка в промовах Леніна – це якісь усесильні щупальці, що охоплюють тебе з усіх боків кліщами, і з обійм яких немає сили вирватися: або здавайся, або зважуйся на повний провал».

Я думаю, що ця особливість у промовах Леніна є самою сильною стороною його ораторського мистецтва».

Сталін відзначає реальні риси ленінської ораторики: використання шокової стратегії (поступово електризує аудиторію, а потім бере її в полон), енергійність, напористість. Однак у цій характеристиці названі і риси риторики самого Сталіна, його власний риторичний ідеал, що дає про себе знати епітетом «ґрунтовно» і вираженням «охоплює з усіх боків». Ленін використовував логіку, як таран, оснащуючи її грубими випадами, Сталін же користувався логікою як методичною облогою, підкріплюючи її всілякими трюізмами і нагнітаючи повтори. Реальну риторику Леніна важко назвати ґрунтовною. Риторика Сталіна була надмірно ґрунтовної, роблячи враження в'язанням і що застряє.

Ораторика повинна спиратися на символіку. Російська революційна ораторика і спиралася на революційну символіку, підготовлену художнім і критичним словом російської літератури. Тут і великоваговий символічний ряд, зв'язаний з осудом деспотизму й оплакуванням його жертв («Замучений важкою неволею», «Ви жертвою впали в боротьбі фатальній»), і літературне іронізування над підвалинами консервативного життя, особливо сильне у вустах Салтикова-Щедріна («боженька», «добромисний обиватель», «у середовищі помірності й акуратності»). Усією цією літературно-критичною спадщиною XIX ст. активно користувався Ленін, зокрема, образом щедрінського Іудушки, щоправда, тлумачачи його дуже широко. Але був і новий символічний напрямок, ініційований новими плинами в мистецтві, стосовно яких єдиної думки в комуністичних ораторів не було.

Мова йде про модернізм, що обслуговував анархічну, бунтарську, антибуржуазну, а згодом фашистську естетику. У Росії вона була зв'язана з рецепцією стилю Ніцше, від чого не вільний і такий канонізований пролетарський письменник, як Максим Горький з його символічними абстракціями, що одержали в нашому шкільному літературознавстві назву «ранні романтичні оповідання Горького».

Рання радянська ораторська символіка була співзвучна футуристичним течіям у мистецтві. Недарма, навіть прийнявши консервативний вигляд, радянська символіка зуміла асимілювати творчість Володимира Маяковського. В області архітектури і живопису зв'язок з модернізмом ще очевидніший, ніж у словесному мистецтві.

З одержанням монополії на слово революційна ораторика перемінилася радянською гомілетикою – проповіддю радянського способу життя і радянською дидактикою – масовим навчанням народу «політграмоті».

Нагальна потреба в більшовицькій дидактиці диктувалася причинами внутрішнього і зовнішнього характеру. По-перше, серйозну проблему створювала боротьба з єресями, що виникали в марксистському навчанні, особливо боротьба з троцькізмом. По-друге, величезна маса урбанізованого сільського населення мала потребу в хоч якійсь первинній концептуалізації нового для нього міського життя. У такій ситуації з'явилася необхідність у пропагандистах – проповідниках нового політичного навчання, і в пропаганді – тиражуванні політичних символів і емблем, проведенні заходів, які це тиражування забезпечують. Ніякої іншої політичної символіки, крім радянської, не відтворювалося, ніякої іншої політичної агітації, крім радянської, не велося навіть у художній формі. Колишній літературоцентризм цілком зійшов зі сцени. Література була пристебнута до політграмоти. «Володарі дум» перетворилися в «інженерів людських душ», що тиражували символіку, але вже не створювали її, не виступали як ініціатори її модернізації.

Об'єктивна суперечливість радянської політичної символіки полягала в тому, що її революційні концепти повинні були стати на службу державного будівництва, зміцнення, а не повалення влади.

Риторика Сталіна, особливо його політична проповідь, являє собою надзвичайно яскраве явище, яке виникло на зламі двох символік. Якщо в основі риторики Леніна лежить судове красномовство, досвід гурткової політичної дидактики, то риторика Сталіна походить від урочистого красномовства, стихію якого колишній семінарист дуже добре вивчав. Вибудовані в дусі ампліфікованої композиції, що грунтовно повертаються до того самого предмету, повні повторів і плеоназмів, його промови дуже мало нагадують колючі промови Леніна.

Риторика Сталіна не володіє і половиною словесної агресії Леніна. Юридична еквілібристика з «компромісами і компромісами» їй далека (хоча зовні урок Леніна засвоєний): так, в одній ранній роботі зустрічається звертання «є помилки і помилки»). Стратегія шокової терапії змінюється стратегією ампліфіцуючої побудови промови. Шквал аргументів-нападок змінюється пережовуванням однієї і тієї ж думки в багатьох абзацах. Слухач береться змором. Звідси яскраві анафори і навіть епіфори й анаепіфори, достаток плеоназмів.

От приклад згаданого вище (у зв'язку з логічними доводами) міркування з дефініцією з роботи Сталіна «Про основи Ленінізму»:

«Отже, що таке Ленінізм?

Одні говорять, що Ленінізм є застосування марксизму до своєрідних умов російської обстановки. У цьому визначенні є частка правди, але воно далеко не вичерпує всієї правди. Ленін дійсно застосував марксизм до російської дійсності і застосував його майстерно. Але якби Ленінізм з'явився тільки лише застосуванням марксизму до своєрідної обстановки Росії, те тоді ленінізм був би чисто національним, чисто росіянином і тільки росіянином явищем Тим часом ми знаємо, що Ленінізм є явище інтернаціональне, що має корені у всьому міжнародному розвитку, а не тільки російське. От чому я думаю, що це визначення страждає однобічністю».

Далі випливає ще один абзац «Інші говорять .», за ним – нова гіпофора: «Що ж таке, зрештою, ленінізм?», а потім – власне визначення ленінізму. Але вже у на веденому абзаці видна великовагова в'язкість сталінської риторики, її неквапливий хід. Упадає в око достаток плеоназмів. Після «частки правди» – «далеко не вичерпує всієї правди», «застосував» і «застосував», «чисто національним» – «чисто росіянином» – «тільки росіянином» і ін.

В області політичної символіки сталінська риторика і пропаганда повільно рухалася убік посилення консервативного початку й ослаблення початку «революційного». Оди і кантати сталінського років давали привід для зближення післявоєнної епохи з класицизмом. Утім, літературний класицизм не стільки харчував риторику загальними місцями, скільки сам харчувався ними і лише тиражував штампи. Характерна лексична замкнутість радянських од, особливо показовий у цьому відношенні поетична мова М. Ісаковского. У його добутках постійно повторюються слова «новий», «щасливий», «золотий», «рідний», «сталевий», «могутній». Спектр позитивних і негативних епітетів радянської епохи був дуже наочний.