Сторінка
2

Теорія провідної діяльності та розвиток психіки. О. М. Леонтьєв (1903 — 1979)

Той факт, що зрушення мотивів на цілі дій можна спостерігати у людсь­ких вчинках, робить психологічно зрозумілим, як можуть виникати нові потреби і як змінюється тип їхнього розвитку. Оскільки потреба знаходить у предметі свою визначеність, або, іншими словами, опредметнюється в ньому, Леонтьев розкриває в даному предметі мотив діяльності, тобто те, що конкретно збуджує її. Таким чином, виникнення нових, вищих мотивів відбувається у формі перенесення мотивів на цілі та їх усвідомлення.

Вказуючи на відмінності між дією та діяльністю, Леонтьев зауважує, що в дії мотив не збігається з предметом. Це відбувається лише в діяльності. Оскільки предмет дії не спричинює діяльність, для того, щоб дія виникла, необхідно, щоб її предмет виступив перед суб'єктом у своєму відношенні до мотиву діяльності, в яку ця дія входить. В такому разі предмет дії усвідомлюється як ціль.

Леонтьев відрізняє мотиви "тільки усвідомлювані" від "реально діючих". Лише за певних умов одні мотиви можуть перетворюватися в інші. Це перетворення відбувається так: іноді результат дії виявляється більш значним, ніж мотив, реально збуджуючий цю дію. Дитина сумлінно готує домашні завдання, бажаючи швидше піти на прогулянку. В результаті це приводить до значно більшого, тобто до хороших оцінок. Відбувається нове опредметнення потреб дитини, а це означає, що вони змінюються, роз­виваються, піднімаються на щабель вище. Тут Леонтьєв робить педа­гогічний висновок: мистецтво виховання і полягає в тому, щоб надати більш високого значення успішному результату діяльності. Так здійснюється перехід до більш високого типу реальних мотивів. Якщо перед дитиною поставити завдання запам'ятати певні слова, а потім це ж завдання дати в ігровій діяльності, то в другому випадку завдання буде виконано з подвійною ефективністю. Тут відіграє роль конкретний мотив конкретної діяльності.

Встановлюючи мотиви дій і мотиви діяльності, Леонтьєв показує їх взаємний перехід: мотиви діяльності, підкоряючись більш високим моти­вам, стають мотивами лише окремих дій і додатково підтримують їх вико­нання. Природно, можна спостерігати і зворотний процес. Співпідпорядкування мотивів заперечує чисто реактивну поведінку, у чому Леонтьєв бачить великий смисл. Разом із тим він приділяє значну увагу не тільки проблемам індивідуального розвитку. Не меншою мірою його цікавить звивистий та колоритний шлях історичного поступу психіки.

Розвиваючи марксистські погляди на історичний розвиток психіки, Ле­онтьєв піддає ґрунтовному аналізу натуралістичні та соціологічні теорії що­до цієї проблеми. Спенсер, Газрі, Скінпер та інші у своїх теоріях психіки насамперед біологізують людину. Теорії пристосування, адаптації яскраво виражають "натуралізм" цих дослідників. Якщо вони інколи говорять про мову як специфічну властивість пристосувальних дій людини, то сама мова не виходить за межі біологічних визначень.

Французька школа в психології розвиває соціологічний напрям. "Суспільство є пояснювальний принцип індивіда", — твердять її представ­ники. Проте саме суспільство береться лише в плані свідомості, зокрема "колективної свідомості" Дюркгейма. За Піаже, виникнення зв'язаних сис­тем інтелектуальних операцій розглядається як продукт перенесеного у внутрішній план співробітництва (кооперації), що виникає в умовах соціального життя. Навіть у працях французьких психологів марксистського спрямування (Політцера, Валлона, Майерсона) помітна відірваність при­родного від соціального.

Леонтьев згадує, що в 20-х роках у Радянському Союзі панувала теорія "біосоціального". Уже Виготський піддав її серйозній критиці. Його школа, до якої належить і Леонтьев, детально розвинула положення про те, що психічне є продуктом, дериватом розвитку матеріального життя, зовнішньої матеріальної діяльності, яка перетворюється в ході суспільно-історичного розвитку у внутрішню діяльність, у діяльність свідомості. Було висунуто центральну задачу дослідження — будова діяльності та її інтеріоризація. Після дискусії на тему павловської наукової спадщини відбувся непра­вомірний поворот у бік фізіологізації людської психіки. Проблему індивіда й середовища було спрощено на основі біологічних принципів. Критикуючи біологізацію в психології, Леонтьев зазначає, що поняття середовища не можна розуміти лише як сукупність зовнішніх подразнень в їхніх фізичних значеннях. Те, чим є для організму середовище, залежить від природи дано­го організму, від його конкретної ситуації, а головне — від його діяльності.

На великому досвідному матеріалі Леонтьев показує, що в ході антропо­генезу дедалі більше набирали сили соціальні закони. Темпи соціального розвитку людини все менше залежали від темпів її біологічного розвитку. Зрештою, суспільно-історичний поступ людини цілком звільнюється від цієї залежності. Настає ера панування виключно соціальних законів.

Накопичення і закріплення досягнень суспільно-історичного розвитку людства докорінно відрізняється від біологічної форми нагромадження і фіксації філогенетично посталих властивостей. Леонтьев показує також до­корінну відмінність форм передання досягнень людства окремими індивідами. Ці досягнення, ще раз наголосимо, не закріплюються в морфо­логічних особливостях у формі спадкове фіксованих змін. Вони закріплюються у зовнішній, екзотеричній формі. Світ соціальних відношень стоїть перед кожною людиною як задача, що вирішується через діяльність, спрямовану на оволодіння цим світом.

Розвиваючи марксистське тлумачення психічного, Леонтьев пише: "Духовний, психічний розвиток окремих людей є продуктом . присвоєння, якого зовсім не існує у тварин, як не існує у них і протилежного процесу опредметнення їхніх здібностей в об'єктивних продуктах їхньої діяльності". Психічні здібності та функції, які формуються в ході присвоєння, являють собою психологічні новоутворення, відносно яких успадковані, природжені механізми і процеси є лише необхідними внутрішніми (суб'єктивними) пе­редумовами. Але вони не визначають ні їхнього складу, ні їхньої спе­цифічної якості. Тут Леонтьев має на увазі мовний слух, логічне мислення та ін. Можливість присвоєння виникає в результаті спілкування.