Сторінка
1

Особливості нормативно-правового регламентування міжнародних комерційних контрактів

Рис.1. Правові основи укладання контрактів

Перелік міжнародних конвенцій

Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980р.).

Уніфіковані правила для договірних гарантій (МТП, 1978 р.).

Конвенція про представництво в міжнародній купівлі-продажу товарів (УНІДРУА) (Женева, 1983 р.).

Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція 1983р.).

Конвенція з міжнародного факторингу (Оттава, 1988 р ).

Конвенція з міжнародного фінансового лізингу (Оттава, 1988 р) _ Конвенція ООН про міжнародні переказні векселі і міжнарод­ні прості векселі (Женева, 3988 р.).

Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил, що сто­суються накладення арешту на морські судна (Брюссель, 10 трав­ня 1952р.).

Конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу (Афіни, 13 грудня 1974 р.).

Міжнародна конвенція відносно обмеження відповідальності власників морських суден (Брюссель, 10 жовтня 1957 р.).

Міжнародна конвенція про перевезення вантажів залізничним транспортом (МГК) (Берн, 7 лютого 1970 р.)

Конвенція про договір міжнародного транспортного переве­зення вантажів (КДПГ) (Женева, 19 травня 1956 р.).

| Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) [(Берн, 9 травня 1980р.).

Уніфіковані правила щодо договору міжнародних залізничних перевезень (МГК); Доповнення до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) (Берн, 9 травня 1980 р.).

Конвенція про визнання приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 р.).

Конвенція на доповнення до Варшавської конвенції для уніфі­кації деяких правил щодо міжнародних повітряних перевезень, що здійснюються недоговірним перевізником (Гвадалахара, 18 вересня 1961 р.).

Протокол про зміни в Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, підписаний у Варшаві 12 жовтня 1919 р. (Гаага, 28 вересня 1955 р.).

Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил, що сто­суються коносаментів (Брюссель, 25 серпня 1924 р.).

Конвенція про обмеження відповідальності за морськими ви­могами 1976 р. (Лондон, 19 листопада 1986 р.).

Конвенція Організації Об'єднаних Націй про міжнародні змі­шані перевезення вантажів (Женева, 1980 р.).

Конвенція про право міжнародних договорів (Відень, 23 трав­ня 1959р.).

Протокол змін, що вносяться у Міжнародну конвенцію про уніфікацію деяких правил щодо коносаментів, підписану в Брюс­селі 25 серпня 1924 р. (23 лютого 1986 р.).

Конвенція про уніфікацію деяких правил щодо міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 12 жовтня 1929 р.).

Стандартні торгові умови Інституту вантажних експедиторів (1984 р.) Йорк-Антверпенські правила 1974 року (Гамбург, 4 кві­тня 1974р.).

Протокол (СПЗ) про зміни у Міжнародній конвенції про уні­фікацію деяких правил щодо коносаментів 25 серпня 1924р., з поправками, внесеними Протоколом від 23 лютого 1968 р. (Брюс-сель, 21 грудня 1979р.).

Уніфіковані правила з Інкасо (МТП, 1978 р.).

Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Нью-Йорк, 1974 р.).

Арбітражний регламент ЮНСІТРАД (1976 р.).

Конвенція ООН про морські перевезення вантажів (Гамбурзькі правила) (Гамбург, 1978р.).

Узгоджувальний та арбітражний регламент МТП (1975 р ).

Інкотермс (1990 р.).

2. Комплекс нормативних документів ДСС України включає різноманітні стандарти, в яких встановлені вимоги до конкретних об'єктів стандартизації. Залежно від об'єкта стандартизації, складу, змісту, сфери діяльності та призначення НД поділяються на категорії й види.

Категорії нормативних документів. Згідно з ДСТУ 1.0 залежно від об'єкта стандартизації та сфери діяльності нормативні документи зі стандартизації розподіляються за такими категоріями:

• державні стандарти України - ДСТУ;

• галузеві стандарти України - ГСТУ;

• стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України - СТТУ;

• технічні умови України - ТУУ;

• стандарти підприємств - СТП.

Державні стандарти України (ДСТУ) - це нормативні доку­менти, які діють на території України і застосовуються усіма підпри­ємствами незалежно від форми власності та підпорядкування, грома­дянами - суб'єктами підприємницької діяльності, міністерствами (ві­домствами), органами державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється дія стандартів. ДСТУ для будь-якої держави світу є національним стандартом України, який затверджується Держстан­дартом України, в галузі будівництва - Мінбудархітектурою України. ДСТУ мають міжгалузеве використання і запроваджуються пере­важно на продукцію масового чи серійного виробництва, на норми, правила, вимоги, терміни та поняття, позначення й інші об'єкти, регламентування яких необхідно для забезпечення оптимальної якості продукції, а також для єдності Т&. взаємозв'язку різних галузей науки, техніки, виробництва та культури.

До державних стандартів прирівнюються державні будівельні норми та правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації. Республіканські стандарти колиш­нього УРСР застосовуються як державні стандарти України до часу їх заміни або скасування.

Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомен­довані вимоги. До обов'язкових належать:

• вимоги, що забезпечують безпечність продукції для життя, здоров'я, майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища та вимоги методів випробувань цих показників;

• вимоги техніки безпеки та гігієни праці з посиланням на відповідні норми і правила;

• метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

• положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції,

Обов'язкові вимоги ДСТУ підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

Рекомендовані вимоги ДСТУ є обов'язковими для виконання, якщо:

• це передбачено чинними актами законодавства;