Сторінка
1

Функції та форми участі профспілкових організацій у галузі соціального захисту

Згідно з Конституцією України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх тру­дових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, які об'єднують гро­мадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх про­фесійної діяльності. Профспілки створюються без поперед­нього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі профе­сійні спілки мають рівні права (ст. 36 Конституції України).

Повноваження профспілок регламентуються Законом Украї­ни "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності", прий­нятим Верховною Радою України 15 вересня 1999 p. Усі інші законодавчі акти у цій сфері застосовуються у частині, що не суперечить цьому Законові. Це — КЗпП (статті 43, 45, 52, 61, 64, 66, 67, 69, 71, 79,80,86,96,97,160, 161,193,226;глава II"Колек­тивний договір"), Закони України "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про оплату праці".

Згідно із Законом "Про професійні спілки, їх права і гаран­тії діяльності" професійна спілка визначається як добровільна, неприбуткова громадська організація, яка об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) (ст. 1).

Метою діяльності профспілок є представництво, здійснення та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (ст. 2). Забороняється будь-яке обмежен­ня прав чи встановлення переваг при укладанні, зміні або припиненні трудового договору в зв'язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом до неї або виходом із неї.

Профспілки у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, ро­ботодавців, інших громадянських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Приналежність або неприналежність до профспілок не спричиняє яких-небудь обмежень трудових, соціально-еконо­мічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гаран­тованих Конституцією України й іншими нормативно-пра­вовими актами України.

Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів, які приймаються з'їздами, конференціями, установ­чими або загальними зборами членів профспілки відповід­ного рівня і не повинні суперечити законодавству України.

Легалізація (офіційне визнання) профспілок, їх об'єднань є обов'язковою та здійснюється шляхом їх реєстрації.

Заслуговує бути виділеним принципове положення про те, що у питаннях колективних інтересів працівників проф­спілки здійснюють представництво та захист інтересів праців­ників незалежно від їх членства у профспілках.

Забороняється обумовлювати прийняття громадян на роботу або службу, просування по роботі, оплату праці, а також звільнення з роботи або служби залежністю від член­ства в профспілках.

Це положення виявляється, зокрема, в тому, що умови колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами проф­спілки, і є обов'язковими як для власника, так і для праців­ників підприємства (ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди").

У питаннях індивідуальних прав й інтересів профспілки здійснюють представництво і захист своїх членів у порядку, передбаченому законодавством. Наприклад, ст. 43-1 КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу працівника, який не є членом профспілки, діючої на підприємстві.

Основним завданням профспілок є представництво і за­хист інтересів працівників перед власником. Виходячи з цих задач, основними функціями діяльності профспілок висту­пають захисна і представницька, які доповнюються кон­трольними повноваженнями за додержанням законодавства про працю, які було збережено у новому законі.

Права профспілок класифікуються за наступними гру­пами: права щодо встановлення на виробничому, регіональ­ному, галузевому, державному рівнях колективних умов праці;

права в галузі застосування чинного законодавства про пра­цю; права щодо контролю за додержанням трудового законо­давства. Так, профспілкові органи виступають від імені тру­дового колективу при укладенні колективного договору на підприємстві; об'єднання профспілок є стороною Генераль­ної, регіональної, галузевої угоди, має право на ведення колек­тивних переговорів з роботодавцями та їхніми об'єднаннями;

здійснюють контроль за дотриманням колективного догово­ру; дають згоду на звільнення працівників з ініціативи влас­ника. Роботодавець зобов'язаний узгодити з профкомом пра­вила внутрішнього трудового розпорядку, який у подальшо­му підлягає затвердженню трудовим колективом. З профко­мом підприємства мають бути також узгоджені графіки змінності, відпусток, введення підсумованого обліку робочо­го часу. Для залучення працівників до надурочної роботи, роботи у вихідні дні власник зобов'язаний отримати згоду профкому; умови оплати праці на підприємствах, де не укла­дається колективний договір, власник зобов'язаний погоди­ти з профспілковим органом; заходи заохочення застосову­ються власником спільно або за погодженням з профкомом. Законодавство містить й інші права профспілок у сфері тру­дових відносин, а також додаткові гарантії для виборних профспілкових працівників (ст. 252 КЗпП). Ці гарантії мо­жуть бути конкретизовані й доповнені на рівні конкретного підприємства.

Заслуговує на увагу така проблема. Традиційно з радян­ських часів мова йшла лише про права профспілок. Це зро­зуміло, адже профспілки пройшли складний шлях від ство­рення перших організацій до визнання їх прав міжнародним співтовариством. Не все було гладко на цьому шляху. З ро­ками профспілки втратили свій авторитет, захисна функція багато в чому перетворилася на декларацію про наміри, проф­спілки не сміли суперечити партійним органам, закривали очі на порушення прав працівників, профспілкові функціо­нери зросталися з адміністрацією підприємств і по суті здійснювали вже іншу, не властиву профспілкам, функцію — виробничу. Недосконале трудове законодавство багато в чому створювало для цього правову основу. "Приручали" профспілкових лідерів, зокрема, преміюванням залежно від виконання виробничого плану тощо. Історію знецінення ра­дянських профспілок прослідкував один з корифеїв науки трудового права професор Р.З. Лівшиць (див. Лившиц Р.З. Трудовое законодательство: настоящее и будущее. — М.: Наука, 1989. - 192с.).