Сторінка
2

Основи спадкового права

Виконання заповіту покладається на призначених у ньому спадкоємців. Однак заповідач може доручити виконання заповіту особі, зазначеній у заповіті (за її згодою), яка не є спадкоємцем (вико­навцеві заповіту). Виконавець заповіту має право вчиняти всі дії, необхідні для виконання заповіту, зокрема розшукувати спадкоємців, управляти спадковим майном, виявляти боржників і кредиторів спадкоємця та ін. Виконавець заповіту не одержує винагороди за свої дії щодо виконання заповіту, але має право на відшкодування за раху­нок спадщини понесених ним необхідних витрат.

3. Спадкування за законом

Досить часто спадкодавці не складають заповітів. Яким же чином слід поступати у цьому випадку? Тут діє дуже просте правило: спадкоємство відбувається за законом, оскільки воно не змінено запо­вітом.

Спадкоємцями за законом є діти (в тому числі й усиновлені), дружина, батьки (усиновителі) померлого; онуки і правнуки; брати і сестри; дід і бабуся як з боку батька, так і з боку матері. Однак всі ці спадкоємці спадкують права та обов'язки померлого в порядку черги (див. «Мовою документів»).

До числа спадкоємців за законом належать також непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менш як один рік до його смерті. Вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого переходить до держави. Перехід майна до держави відбувається також у випадках, якщо хтось із спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави. Зазначи­мо, що й у разі, якщо через відсутність спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, то решта майна переходить до держави.

4. Прийняття спадщини

Для того щоб спадкоємець став власником належного йому май­на, він має прийняти спадщину. При цьому законом передбачено, що не допускається прийняття спадщини під умовою або з застережен­нями.

Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактич­но вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець зобов'язаний вчинити ці дії протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше від 3 місяців, він продовжується до трьох місяців. Строк, встановлений для прийняття спадщини, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення строку і без звернен­ня до суду за наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Інколи трапляються випадки, коли спадкоємець помирає після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти. У цьому разі право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).