Сторінка
5

Політика і влада як суспільні явища

Політична влада реалізує свої можливості у формах, протистояти яким не можуть антисоціальні тенденції і антигромадянські дії. Вона спирається на специфічні знаряддя і засоби влади: юридично-судові, адміністративні, карні, військові. Змістом політичної влади має бути прагнення до збереження суспільства від розпаду і створення умов для його розвитку.

В сучасному суспільстві простежується кумулятивний ефект – накопичення влади, що посилюється. Різні види влади мають тенденцію до взаємодії і навіть до обумовлення одна до одної.

Для того, щоб виконувати свої функції, влада повинна бути інституціалізованою, закріплена у формі політичного панування. Воно означає структурування в суспільстві відносин владування і підкорення, організаційне оформлення і закріплення розподілу управлінської праці. Звичайно, з останньою пов’язані, з одного боку, соціальні привілеї, з іншого – виконавча діяльність. Політичне панування виникає, коли влада інституюється, перетворюється в стійкі відносини. Воно пов’язане з розподілом статусних позицій в суспільстві.

Панування громадянами оцінюється по-різному. Позитивна оцінка прийняття влади населенням, визнання їм її права управляти та згода підкорюватися означає легітимність влади. Така влада характеризується як справедлива та правомірна. Вона має авторитет. Більшість населення впевнена, що існуючий порядок є найкращий з можливих для цього суспільства. Легітимність влади супроводжується наявністю консенсусу щодо основних цілей і цінностей розвитку.

Необхідно розрізняти легітимність влади та її легальність. Перше поняття носить етичний характер, друге – юридичний та етично-нейтральний. Легальною є влада, яка видає закони та має змогу їх здійснювати, але при цьому вона може бути не легітимною (наприклад, коли населення знаходиться в пасивній або активній опозиції до влади). В цьому випадку легальна влада часто вдається до примусу і насилля як по відношенню до окремих членів суспільства, так і суспільства загалом.

За М.Вебером можна виділити три типи легітимності влади: традиційну, харизматичну та легальну.

Традиційна влада грунтується на переконаності і святості традицій і законності репрезентованих ними органів. Ця влада має дві модифікації:

n базується на патріархальному пануванні, визначається примітивною згодою з продиктованим владою перебігом суспільних процесів і першорядною значущістю при цьому патріарха як володаря;

n базується на становому пануванні з притаманною йому ієрархією, вираженою в моральній та майновій нерівності станів при шануванні існуючих звичаїв і володаря.

Харизматична влада передбачає безумовну та ірраціональну віру в надприродні якості володаря. Термін “харизма” запозичений з історії християнської церкви, де його використовують для позначення проповідників, котрі мали дар безпосереднього спілкування з божеством і обминали при цьому офіційні релігійні інституції. В політичній практиці під харизмою розуміють священний дар, виключні якості керівника.

Легальна влада або раціонально-правова базується на раціонально зрозумілому інтересі. Для цього типу характерна переконаність в законності встановлених порядків. Для забезпечення такого типу панування необхідний професійний апарат. Змістом цієї влади є визнання важливості законів. Люди підкорюються не особистості, а законам, в межах яких обираються і діють представники влади.

4 ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ ТА ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

Конкретним проявом політики та влади в суспільстві є політичні відносини та політичне життя. Політичні відносини виражають стійкий характер взаємозв’язків між собою та з інститутами влади. В змістовному плані вони характеризують різноманітні взаємодії еліти і електорату, еліти і контреліти, лідерів і груп підтримки, соціальних і національних спільностей, різноманітних груп інтересів і політичних інститутів.

Важливим показником політичного життя є характер політичних відносин, який віддзеркалює домінуючі складові функціонування державної влади, як то: чи то непримиренна боротьба політичних інтересів і партій, чи то прагнення цих сторін до суспільної згоди і порозуміння для вирішення загальних проблем; чи то громадянська війна, чи то громадянський мир; чи то постійне очікування соціального вибуху у будь-якій формі, чи то стабільність і почутті безпеки.

Для розуміння сутності політичного життя принципово важливим є те, що інтереси людини в політиці більшою мірою носять надперсональний характер, тобто мають значення для тієї чи іншої частини населення. Ці інтереси взаємодіють з інтересами інших суспільних груп, тому для нормалізації міжнаціональної взаємодії (політичного життя) особливе значення має участь у них держави.

Для політичного життя України останнім часом характерні нові тенденції. Кардинальні зміни в ньому відбулися з розпадом СРСР. Змінилася сама схема взаємовідносин людського загалу: відхід від пріоритету міжнародних проблем (”СРСР – міжнародне коло”) до пріоритету внутрішніх проблем. Таких як: громадянське суспільство – державна влада, її форма, її економічна, культурна, освітня, національна, екологічна та інша політика. З цих взаємовідносин провідними стають політичні. Через те, що від них (і це згодом розуміють усі) залежить успіх вирішення усіх інших питань.

ВИСНОВКИ

Політика виникає на визначному етапі розвитку суспільства, коли розмаїття інтересів та породжувані ними конфлікти створюють загрозу суспільному цілому. Держава, що формується разом із політикою є силою, яка проводить в суспільстві завдяки примусу загальнообов’язкову модель поведінки для всіх членів соціуму. Політика і держава пов’язані із владою та владними відносинами, які є асиметричними, характеризуються спроможністю суб’єкта влади впливати на поведінку об’єкта влади. Політика – це діяльність та відносини з приводу реалізації влади в суспільстві. Вона являє собою сферу цілеспрямованої взаємодії соціальних груп для використання інститутів публічної влади із метою досягнення своїх інтересів, запросів, потреб. Саме політика, багато в чому, забезпечує прогресивний розвиток суспільства, стверджує стабільність, порядок, порозуміння. Однак, неефективна політика може обернутися для суспільства регресом, стати національною трагедією. На заваді цим негативним явищам можуть стати розвиток знань про політику, зацікавленість нею та участь у політичному процесі.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избр. произв. - М., 1990.

2.Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. - М., 1992.