Сторінка
1

Удосконалення політики формування позикових коштів підприємства

Ринкові умови господарювання породжують об’єктивну необхідність використання суб’єктами підприємницької діяльності позичених фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд із статутними, резервними, амортизаційними та іншими фондами цільового призначення. Одним із напрямів поліпшення способів та ефективності залучення кредитного капіталу суб’єктами економічної діяльності в Україні є розроблення на державному рівні рекомендаційних методик оцінки ефективності джерел залучення кредитних ресурсів, а на рівні підприємств – внутрішніх нормативних методик, адаптованих до особливостей діяльності того чи іншого суб’єкта економічної діяльності. Методики повинні розроблятися на базі алгоритму:

1. Спочатку потрібно оцінити здатність підприємства виконати в подальшому кредитні зобов’язання.

2. Виявити потенційні способи залучення кредитного капіталу.

3. Оцінити ефективність способів залучення кредитного капіталу.

4. Оцінити варіанти диверсифікації способів залучення кредитного капіталу.

5. Проаналізувати результати упровадження стратегії залучення кредитного капіталу [1, 112].

Також важливою є розробка системи критеріїв, з допомогою яких фінансист може оцінити переваги та недоліки залучення позичкового капіталу, зовнішніх та внутрішніх джерел фінансування. До типових критеріїв можна віднести такі:

1. Прибуток та рентабельність. Слід розрахувати, як вплине та чи інша форма фінансування на результати діяльності підприємства. При цьому потрібно виходити з того, що рентабельність активів підприємства має перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення прибутковості підприємства, а в інших – до її зниження.

2. Ліквідність. Фінансист має розрахувати, як вплине форма фінансування на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства. За доцільне при цьому вважається розрахунок показника дюрації, який характеризує середній строк непогашення заборгованості за основною сумою боргу та процентами.

3. Незалежність. Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати як це вплине на рівень автономності і самостійності підприємства при використанні коштів, на збереження інформаційної незалежності та контроль над підприємством у цілому. Крім цього, необхідно виявити можливі ризики, зокрема, ризик порушення структури капіталу.

4. Накладні витрати, пов’язані із залученням коштів. Наприклад, емісійні витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, на обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації.

5. Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати таку форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з точки зору зменшення податкових платежів. Податковий фактор слід розглянути у контексті його впливу на вартість залучення капіталу в цілому.

6. Об’єктивні обмеження. Відсутність кредитного забезпечення, необхідною для залучення позичок, низький рівень кредитоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.

7. Максимізація вартості власників. Відповідно до цього критерію всі рішення менеджменту підприємства, в тому чисті у сфері фінансування, мають спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності суб’єкта господарювання – максимізації доходів власника [2, 12]. Цього можна досягти або на основі збільшення прибутковості та дивідендних виплат, або забезпечивши зростання вартості корпоративних прав підприємства.

Для того, щоб процес управління позиковими ресурсами був якомога ефективнішим, підприємство повинно дотримуватися таких основних принципів:

1. Цільовий характер залучення позикових ресурсів.

2. Оптимізація розміру потреби в кредиті та термінів його використання.

3. Оптимізація співвідношення позикових та власних джерел фінансування розвитку підприємства.

4. Забезпечення ефективності використання позикових ресурсів не нижче їх вартості.

5. Забезпеченість позикових ресурсів наявними активами підприємства у всіх формах.

6. Виконання умов залучення позикових ресурсів стосовно сплати позикових ресурсів (або інших передбачених договором платежів) та повернення суми боргу в зазначені терміни та в повному обсягу.

Для того, щоб посісти своє місце на ринку й успішно працювати, підприємство має враховувати багато чинників, що впливають на його діяльність, планувати й прогнозувати власні кроки [3, 44]. Звичайно, досить важливе значення має професійна діяльність маркетингової служби підприємства. Також не останню роль відіграє формування інформаційної бази управління позиковими ресурсами, яке потребує моніторингу ринку позикових ресурсів. Ще одним із головних резервів поліпшення параметрів діяльності підприємства є підвищення рівня кваліфікації фахівців, відповідальних за управління фінансами підприємства, і розробка якісно нових підходів до організації роботи фінансових служб саме у сфері фінансування [2, 11].

Отже, удосконалення політики управління позиковими фінансовими ресурсами підприємства слід розглядати як один із головним чинників підвищення ефективності будь – якої виробничо – господарської діяльності. Від цього залежить поліпшення позицій підприємства в конкурентній боротьбі, його стабільне функціонування та динамічний розвиток. Головна спрямованість реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємства полягає в оптимізації використання ресурсів підприємства. Система управління фінансовими ресурсами підприємства вважається досить ефективною лише у тому випадку, коли вона дає змогу не лише раціонально використовувати наявні ресурси, а й забезпечувати активний системний пошук можливостей подальшого розвитку підприємства.