Сторінка
5

Правове регулювання відносин в сфері захисту комерційної таємниці

2. Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених у частині першій цієї статті умов.

3. Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.

4. До відносин, пов'язаних з комерційною таємницею, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та інших законів.

В Україні вже давно говорять про недосконалість законодавства у сфері визначення комерційної таємниці. Певним чином ситуацію може виправити законопроект, який наразі опрацьовує комітет із питань економічної політики, управління народного господарства, власності та інвестицій.

Власне законопроект “Про комерційну таємницю”, який зареєстрований 20 лютого цього року, визначає правові засади одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, яка належить до комерційної таємниці. Його виносять на розгляд депутатів із метою конкретизувати норми Цивільного та Господарського кодексів України, а також удосконалити регулювання інформаційних відносин, захист прав та інтересів власників інформації, яка належить до комерційної таємниці.

Зокрема, згідно з законопроектом, до комерційної таємниці належить “інформація, яка має незалежну економічну цінність зважаючи на те, що вона невідома іншим особам, які можуть отримати будь-яку вигоду від її виявлення чи використання”. Також під визначення цього терміну потрапляє інформація, яка забезпечена заходами щодо захисту, зокрема розробка правил обмеження користування інформацією, набутої власником на законних підставах. Окрім того, до комерційної таємниці пропонують зарахувати інформацію, що не є державною таємницею, інтелектуальною власністю третіх осіб і яка не є відкритою відповідно до чинного законодавства.

Проект Закону “Про комерційну таємницю” визначає такі поняття, як власник комерційної таємниці, режим комерційної таємниці, матеріальний носій комерційної таємниці. Також визначено порядок зарахування інформації до комерційної таємниці, перелік інформації, яка не може бути зарахована до комерційної таємниці, підстави виникнення права на інформацію, яка належить до комерційної таємниці, доступ та умови припинення доступу до комерційної таємниці, коло обов’язків осіб, які мають доступ до комерційної таємниці. Зокрема, до інформації, яка не є державною таємницею, належать документи установчі, про платоспроможність, сплату податків, зборів та інших обов’язкових платежів і такі, що засвідчують право на здійснення окремого виду господарської діяльності.

Крім того, у прикінцевих положеннях законопроекту встановлюють, що вилучення документів, які становлять комерційну таємницю (нарівні з державною та банківською) проводять лише за санкцією прокурора або його заступника та в порядку, погодженому з керівником відповідної установи.

Прогнозують, що прийняття проекту Закону України “Про комерційну таємницю” сприятиме розвитку та виробничому впровадженню високих конкурентоспроможних технологій. “Крім того, реальна можливість реалізації законодавчого захисту комерційної таємниці зумовить інтерес підприємців до створення науково-технічної інформації як об’єкта права інтелектуальної власності. А це, у свою чергу, сприятиме розширенню науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої діяльності в різних галузях економіки”, – зазначено у пояснювальній записці до законопроекту. До того ж прийняття запропонованого проекту може обмежити можливість безпідставного зарахування до комерційної таємниці інформації та сприятиме об’єктивному судовому розгляду цивільних справ відповідної категорії.

3.Комерційна таємниця в корпораціях.

Застосування мікрофонів-парасольок, диктофонів-авторучок чи відеокамер-годинників для прихованого збору даних вітчизняним керівникам може здатися, швидше, ефектним елементом американських фільмів, аніж реальним засобом конкурентної боротьби на вітчизняному ринку. Насправді ж, це лише дещиця із того розмаїття загроз інформаційній безпеці, які можуть призвести до знищення, вилучення, модифікації або блокування інформації на підприємствах .

Конфіденційні дані й інформаційні процеси компаній потребують захисту як від умисно організованих, так і від випадкових загроз. Ідеться про несанкціонований доступ до інформації сторонніх осіб чи персоналу, випадкові порушення в роботі обчислювальної техніки, ліній зв’язку, пожежі в приміщеннях, стихійні лиха. Природні явища, як правило, становлять менш поширену небезпеку для інформації, ніж штучно створені загрози, пов’язані з діяльністю людини.

Організацію заходів щодо збирання й використання конфіденційної інформації можуть зумовити не лише розвідувальні дії конкурентів, а й бажання працівників заробити гроші всіма можливими методами, конфлікти в колективі, образи персоналу, що перетворюються на прагнення помститися. Якщо вірити звітам аналітичних компаній, більшість навмисних атак на корпоративні системи провадиться саме дійсними та колишніми працівниками. Причому, звільнений рядовий співробітник навряд чи здатен завдати компанії значних збитків, а от працівник, наділений великими повноваженнями, що має доступ до широкого масиву інформації, може створити багато проблем. Це підтверджує справедливість вислову про те, що ступінь надійності будь-якого шифру визначається не його складністю, а непідкупністю шифрувальника.

Основна небезпека, на думку багатьох керівників, криється всередині компаній. Найтиповішою внутрішньою загрозою корпоративній таємниці вважають підкуп та шантаж співробітників фірми, і тільки потім – знімання інформації з ПЕОМ, копіювання чи викрадення документації, прослуховування та прихований відеонагляд.

Невидима інформаційна атака

Наслідками витоку чи втрати корпоративної інформації часто стають значні фінансові збитки, про які, до речі, керівники інколи й не підозрюють. Багатьом бізнесменам досі складно визначити обсяг інформаційних порушень на їхніх підприємствах. Дехто не може навіть встановити, чи підлягала їхня інформація маніпуляційним діям зловмисників. Усвідомлюючи необхідність знання про джерела загроз, порушників і збитки від їхніх дій, вітчизняні підприємства дедалі більше уваги приділяють посиленню захисту своїх інформаційних ресурсів. Тих, хто нехтує цим залишається все менше. До слова, ще років вісім тому термін “інформаційна безпека підприємства” використовували тільки у вузькому колі фахівців .