Сторінка
2

Лізинг як вид інвестиційної діяльності

1.2. Об’єкти та суб’єкти лізингових відносин

Згідно із статтею 2 вищезазначеного Закону України “Про лізинг” об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Не можуть бути об’єктами лізингу за цим Законом: об’єкти оренди державного майна, крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств; земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Об'єкти лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) за статтею 2 Закону України “Про підприємництво” можуть бути: громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності; об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Суб’єктами лізингу за статтею 3 цього ж Закону можуть бути можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності:

- лізингодавець – суб’єкт господарювання, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який є власником об’єктів лізингу і передає їх в користування за договором лізингу;

- лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

- продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Між цими економічними суб’єктами відносини можуть складатися за двома варіантами.

Варіант 1. Виробник або продавець обладнання продає його лізинговій фірмі за ринковою вартістю і отримує платіж негайно. Лізингова фірма зі свого боку укладає лізингову угоду з орендарем і отримує платежі з нарахованими відсотками протягом усього строку оренди. Обслуговування обладнання в гарантійному і післягарантійному періодах може здійснюватися виробником обладнання. За потребою фірма-виробник обладнання виступає в якості гаранта перед лізинговою фірмою.

Варіант 2. Лізингоодержувач (він же орендар) знаходить виробника, який випускає все необхідне для нього обладнання, обговорює з ним технічний бік справи і укладає попередню угоду щодо поставок. Після цього лізингоодержувач і виробник звертаються до лізингової фірми з проханням підписати тристоронній договір та профінансувати його. А далі все здійснюється як у першому варіанті.

У практиці економічних взаємовідносин лізингові операції можуть здійснюватись і без такого суб’єкта, як лізингодавець, за умови, що продавець сам виступає в його ролі. Такий лізинг має назву прямого. Однак, прямий лізинг не набув широкого розповсюдження, бо, як правило, при зростанні обсягів лізингових операцій об’єктивно виникає необхідність у спеціалізації на цьому виді діяльності і/або створенні своєї лізингової компанії, або використанні послуг уже наявних.

1.3. Види лізингу

Сьогодні лізинг здійснюється за договором, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу і залежно від особливості здійснення лізингових операцій, може бути двох видів - фінансовий або оперативний.

Статтею 4 Закону України “Про лізинг” встановлено, що фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

На інших підставах, ніж орендою, визначаються лізингові платежі, тобто з урахуванням норм амортизації. У той же час умови їх сплати є більш гнучкими, ніж при оренді майна. При фінансовому лізингу термін договору наближається до терміну повної амортизації майна. Після закінчення договору майно передається лізингоотримувачеві або викупляється ним за залишковою вартістю; таким чином лізингодавець “кредитує” лізингоотримувача у своєрідній формі.

Якщо оренда передбачає повернення орендованого майна й орендні платежі визначаються, як правило, з урахуванням прибутковості орендованого майна, то при фінансовому лізингу термін договору наближається до терміну амортизації майна, після чого майно викупляється лізингоотримувачем за залишковою вартістю. При цьому за рахунок лізингових платежів компенсуються затрати лізингодавця після придбання об'єкта лізингу, отримання кредиту. Цим фінансовий лізинг цілком схожий на продаж майна на виплат.

Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

2. Необхідність лізингових відносин для розвитку національної економіки

Економічна ситуація, що склалася в Україні, створює сприятливі умови для розвитку лізингових відносин. Передумовами цих відносин є: велика потреба в оновленні виробничих потужностей, криза неплатежів, погіршення збуту продукції, спад виробництва. В національній економіці створилася така ситуація, коли, з одного боку, має місце і підтримується гостра нестача фінансових коштів і низька платоспроможність усіх категорій споживачів при імпорті споживчих товарів, який зріс, що зумовило низький сукупний попит на товари вітчизняного виробництва і його обсяг. З другого боку, має місце зниження надходжень до бюджету і, відповідно, підвищений рівень податків із супутнім цьому “придушенням” виробництва, розширенням “тіньової економіки” і зростаючим відпливом коштів зі сфери банківського обігу.

Враховуючи, що основною і безпосередньою причиною спаду виробництва є зниження сукупного попиту, головною метою заходів цього напряму має бути плавне, але досить інтенсивне його підвищення на продукцію вітчизняних підприємств.

Для того, щоб організувати будь-яке виробництво товарів, надання послуг, виконання робіт або розширити масштаби вже розпочатої справи потрібні певні витрати. Дістати у своє розпорядження нові робочі машини, обладнання можна двома способами - придбати чи взяти в оренду. Придбання тих чи інших потужностей можливе тільки тоді, коли покупець має достатні власні кошти або одержить довгостроковий кредит у банку. Більшість суб'єктів підприємницької діяльності в Україні не можуть ні виділити кошти для інвестицій, ні взяти в кредит, бо не спроможні забезпечити його заставою, а за інших умов банки кредитів не надають.

На сьогодні одні підприємства мають готову для реалізації продукцію (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальну та іншу техніку), а інші - потенційні споживачі - не мають коштів для її придбання. Споживачі готові взяти основні засоби в лізинг, але це не влаштовує продавця. У цьому разі і виникає необхідність у лізингодавцеві, який придбає цю техніку і здає її в лізинг споживачеві. В умовах високих ставок на кредити банків лізинг є одним із напрямів здійснення технічного переозброєння підприємств, які не мають достатніх власних оборотних засобів.