Сторінка
2

Виробництво як процес примноження корисності благ і формування їхньої вартості (нові підходи)

А.Сміт писав, що “праця є остаточною і реальною мірою, за допомогою якої ми можемо порівняти між собою вартості різних товарів в усі часи і в усіх місцях” [4, 35]. Ця ідея була домінуючою до останньої третини 19 ст. Спочатку Ж.Б.Сей, а потім представники австрійської школи (К.Менгер, Ф.Візер, С.Бем-Баверк) та А.Маршалл посприяли кризі трудової теорії вартості у західній літературі. Проте неокласики втратили інтерес і до теорії вартості. А.Маршалл виніс на перший план проблеми попиту і пропозиції, на другий план – граничні витрати і граничну корисність благ. Остання розуміється неокласиками тільки так: “Корисність означає задоволен- ня …”, яке “отримує особа від споживання товару чи послуги” [5, 134].

П.Семюельсон та В.Нордгауз не підтримують думки про те, що виробництво формує корисність, що виробники свідомо надають продукту таку суму корисних властивостей, яка наперед визначає величину суб’єктивної оцінки її споживачем – покупцем цього продукту. Творча роль свідомої діяльності виробників у формуванні більшої корисності матеріальних благ та послуг шляхом збагачення їхніх внутрішніх властивостей досягненнями природничих і технічних наук та новими вимогами зростаючих потреб людей і самого виробництва – усе це неокласики не враховують.

В епоху класиків і перших неокласиків політичної економії проблема формування виробництвом корисності благ та її соціальної форми – вартості – не мала такої ваги як у наш час, час масового виробництва все більш досконалих засобів до життя та засобів виробництва. Якість продукції, її нові властивості, швидка заміна діючих моделей новими, більш досконалими – все це ставить перед нами проблему про віднесення корисності благ до сфери виробництва бо формування її взагалі та більш високого рівня, зокрема – є найбільш актуальним завданням виробників. Оскільки в сучасному високоспеціалізованому виробництві все виготовляється для збуту на ринку, то корисність набуває форми вартості – означає те, чого товар вартий до його обміну. Отже, у відношенні Т1 - Т2 та Т1 – Г – Т2 корисності вироблених товарів виступають як їх вартості.

Література

1. Маркс К. Капітал. – Т. 1. – К.: Держполітвидав., 1954.

2. Маршалл А. Принципы экономической науки. Т.1. – М.: Прогресс, Универс, 1993.

3. Бем-Баверк Е. Основы теории ценности хозяйственных благ. – М.- Спб, 1903, с. 192.

4. Сміт А. Дослідження про природу і причини багатства народів. – М.: Соцекгиз., 1935.

5. Семюельсон П.А., Нордгауз В.Д. Мікроекономіка. Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – с. 134.