Сторінка
2

Неспроможність ринку. Зовнішні ефекти

- встановлення прав власності на ресурси і можливість вільного обміну цими правами;

- колективне або державне надання благ, яким притаманні зовнішні ефекти;

- заборона або встановлення обмежень на викиди речовин, які забруднюють довкілля (адміністративне регулювання);

- запровадження коригуючих податків і субсидій.

Мета використання всіх цих інструментів (за винятком державного надання таких благ) полягає у включенні додаткових суспільних витрат або додаткової суспільної вигоди від благ із зовнішніми ефектами до приватних (внутрішніх) вигод економічних суб’єктів. У цьому випадку кажуть про інтерналізацію зовнішніх ефектів.

Наявність зовнішніх ефектів означає, що принцип “виключення” поширюється не на всі елементи і вигод учасників економічних процесів і визначається, таким чином, існуючими правами власності. Позитивні зовнішні ефекти обумовлені відсутністю прав власності, які дозволяли б виробнику блага з позитивним зовнішнім ефектом перешкодити безкоштовному споживанню даного блага. До тих пір, поки споживач блага може користуватися ним задарма, він навряд чи буде добровільно відшкодовувати витрати, пов’язані з його виробництвом. Якщо припустити, що виробництво такого блага треба фінансувати за рахунок добровільних внесків, то обсяги його, з народногосподарської точки зору, були б надто малі.

У випадку виробництва блага з негативним зовнішнім ефектом винуватець спричиненої при цьому шкоди особі (у відповідності до існуючих прав власності) не несе відповідальності за всі наслідки свого виробництва, а потерпіла особа (через відсутність у неї відповідних прав) не може захистити себе від шкоди. Якби риболовецьке підприємство, доходи якого знижуються через забруднення озера, мало право власності на озеро, то виникненню негативного зовнішнього ефекту можна було б запобігти.

Згідно з теоремою Коуза, зовнішні ефекти можуть бути інтерналізовані, якщо встановити право власності на ресурси і дозволити вільний обмін цими правами (за умови, що операційні витрати настільки малі, що ними можна знехтувати). Незалежно від того, кому будуть надані ці права, у процесі вільного обміну правами досягається ефективний розподіл ресурсів. Проте, коли мова йдеться про розподіл доходів, виграє той, хто перший отримав права на використання ресурсів. Інтерналізація зовнішніх ефектів на основі переговорів видається дуже привабливою, але це лише теорія. Практичне використання такого підходу пов’язане з серйозними проблемами. Необхідною умовою вирішення екстерналій є свобода при укладанні угод і чітке встановлення (упорядкування) прав власності на ресурси. Практична придатність цього методу визначається трансакційними витратами, пов’язаними з встановленням прав власності. Найважливіший фактор, що впливає на розмір трансакційних витрат, - кількість економічних суб’єктів, які беруть участь у переговорах. У сторони з вищими трансакційними витратами гірші можливості здійснити свої вимоги. Крім того, однією з найважливіших передумов успішної інтерналізації зовнішніх ефектів шляхом переговорів є те, що всі учасники можуть оцінити свої вигоди та витрати (однак насправді досить важко обрахувати, наприклад, розмір збитку (шкоди), що задається протягом тривалого часу).

Таким чином, зовнішні ефекти виникають через відсутність або незадовільне втілення в життя прав власності.

Одна з найпростіших можливостей інтерналізації зовнішніх ефектів полягає в об’єднанні виробників і отримувачів зовнішнього ефекту в межах єдиної господарської одиниці. Коли відбувається об’єднання тих, хто зазнає збитків (і, відповідно, тих хто приносить вигоду, з тими, хто нею користується), зовнішні ефекти за визначенням стають внутрішніми. Це створює стимули для оптимізації масштабів відповідних видів діяльності, а отже - для ефективного внутрішнього використання ресурсів. Для благ з позитивними зовнішніми ефектами об’єднання тих, хто у цьому благові зацікавлений, означає створення приватного товариства (наприклад, об’єднання для будівництва власної греблі), чи приватного клубу за інтересами (наприклад, спортивного клубу). Таке децентралізоване вирішення проблеми позитивних зовнішніх ефектів дієвіше, ніж державне надання відповідних благ.

Класичним прикладом використання податків для інтерналізації негативних зовнішніх ефектів є податок Пігу, основна ідея якого полягає в тому, що економічні суб’єкти, діяльність який призводить до виникнення зовнішніх витрат, необхідно оподатковувати так, щоб при оптимальному, з народногосподарської точки зору, випуску приватні граничні витрати дорівнювали суспільним.

Податок Пігу дає змогу збільшити граничні приватні витрати виробників товару до рівня граничних суспільних. Аналогічний підхід може бути використано для інтерналізації позитивних зовнішніх ефектів за допомогою субсидій.

Застосування податку (субсидій) Пігу потребує вирішення цілої низки інформаційних проблем, які пов’язані з визначенням грошових оцінок екстерналій та “правильної” величини податку.

Іншу можливість інтерналізації зовнішніх ефектів за допомогою податків та субсидій надає підхід, який грунтується на застосуванні штрафних санкцій. При цьому підході, на відміну від податку Пігу, відмовляються від визначення точки народногосподарського оптимуму. Як показник оподаткування, використовується фізичний розмір завданої шкоди (або будь-яка тісно пов’язана з ним величина).