Сторінка
2

Діяльність світової організації інтелектуальної власності

Необхідність запровадження Міжнародної патентної класифікації та завдання, які за її допомогою стає можливим вирішити.

Відомствам з промислової власності, яким приходиться мати справи з величезним числом патентних документів, давно стало очевидно, що для раціонального ведення діловодства і для підтримки пошукових рубрикаторів необхідно використовувати деяку класифікацію. Уперше національна класифікаційна система була прийнята в 1831 р. у патентному відомстві США, потім у 1877 р. — у патентному відомстві Німеччини й у 1880 р. — у відомстві Великобританії. Вихідна система простої реєстрації патентних заявок була поступово замінена системою експертизи патентних заявок, в ході якої заявки порівнювалися з існуючими національними патентними документами.

Наступним кроком з'явилося включення в процес експертизи патентних заявок розгляду так називаного «загального стану техніки» в даній галузі, тобто включення також документів, опублікованих іншими країнами. Для цілей експертизи цього типу відомства з промисловій власності були зобов'язані проводити пошук серед величезного числа документів, присвячених конкретній тематиці. Однак довгий час класифікаційні системи різних країн істотно розрізнялися між собою.

Одним із засобів подолання цієї проблеми було створення таблиць відповідності між двома різними класифікаційними системами, іншими словами, розробка таких таблиць, що для кожної рубрики однієї національної класифікації приводили відповідну рубрику іншої національної системи. Однак внаслідок різних принципів класифікування, що лежать в основі кожної системи, національні класифікації були настільки різними, що цінність таких таблиць була низькою. Більш того, довелося б встановлювати різні таблиці відповідностей для національної системи класифікації кожної іншої країни, що становила інтерес. Тому цей метод не давав прийнятного рішення.

Потреба в єдиній міжнародній класифікаційній системі для вирішення цих питань ставала усе більш і більш очевидною. Багато років міжнародного співробітництва, починаючи з 1956 р., під егідою Ради Європи і Всесвітньої організації інтелектуальної власності привели до того, що в 1971 р. було укладено Страсбургзьку угоду про Міжнародну патентну класифікацію (МПК). У нього були внесені виправлення в 1979 р. Угода звичайна іменується скорочено Угодою про МПК.

Угода відкрита для держав — учасників Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти чи акти про приєднання повинні здаватися на збереження генеральному директору ВОИС. Угодою засновується Міжнародна патентна класифікація (МПК), що підрозділяє всю область техніки на вісьмох основних розділів, 20 підрозділів, 118 класів, 624 підкласу і понад 67 тисяч груп (з який приблизно 10% — «основні групи», а інші — «підгрупи»). Кожній рубриці привласнений символ, що складається з арабських цифр і букв латинського алфавіту.

Відповідний символ вказується на кожному патентному документі (опублікованих патентних заявках і виданих патентах), кількість яких за останні десять років щорічно досягало порядку одного мільйона. Відповідний символ проставляється національним чи регіональним патентним відомством, що публікує патентний документ.

За станом на 15 січня 2001 р. учасниками цієї Угоди були наступні 47 держав: Австралія, Австрія,, Бєларусь, Бельгія, Болгарія, Бразилія, Гвінея, Німеччина, Греція, Данія, Єгипет, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Куба, Киргизстан, Люксембург, Малаві, Мексика, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Румунія, Словаччина, З'єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, Суринам, Таджикистан, Тринідад і Тобаго, Туреччина, Уругвай, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Швеція, Швейцарія, Естонія і Японія.58

Першими до Угоди в 1975 р. приєдналися Австралія, Австрія, Бразилія, Німеччина, Данія, Єгипет, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, З'єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, Суринам, Франція, Швеція і Швейцарія. Останніми до Угоди в 2000—2001 р. приєдналися Болгарія, Мексика, Хорватія й Уругвай. СРСР приєднався до Угоди 3 жовтня 1976 р.

Товарні знаки. Власники зареєстрованих т.з. мають виняткові права не дозволяти третім сторонам використовувати ідентичні чи подібні знаки на товари, що схожі на ті, стосовно яких зареєстровано т. з. якщо таке використання призвело б до ймовірної плутанини.

Угода ТРІПС вимагає від країн-членів не запроваджувати щодо використання т. з. спеціальних вимог, які б, наприклад, могли б заподіяти шкоду їх здатності відрізняти товари чи послуги одного підприємства від товарів чи послуг інших підприємств. Угода також зобов’язує країни скасовувати практику надання дозволів на використання іноземних т. з. тільки тоді, коли вони поєднуються з іншим т. з. вітчизняного походження.

Країни члени мають можливість вільно визначати умови ліцензування і передачі прав на т.з. Однак власники зареєстрованих товарних з. не повинні бути зобов’язанні давати ліцензію на використання т. з. Крім того, вони мають право передавати права на товарний знаків з передачею підприємств, якому належить т. з. або без такої передачі.

Захист, що надається власнику зареєстрованого т. з. , базується на припущені, що він використовуватиме його в торгівлі. Закони більшості країн передбачають скасування т. з, якщо він не використовується в продовж визначеного часу.

Угода ТРІПС закладає деякі положення яких варто дотримуватися при скасуванні т. з. через їх не використання . Вона передбачає що будь-який зареєстрований т. з. може бути анульованим лише в результаті безперервного терміну не використання знака, щонайменше впродовж 3-х років. При цьому необхідно враховувати обставини, що виникають незалежно від волі власника іноземного т. з., наприклад, торговельні обмеження на імпорт товарів і послуг , що охороняється товарним з. Більше того використання, наприклад, ліцензіатом повинно визнаватися як використання власником т.з.

Промислові зразки. Угода ТРІПС зобов’язує країни-члени забезпечувати охорону промислових зразків, які повинні бути новими чи оригінальними. Власник захищеного зразка має виняткове право на його використання і може перешкоджати третім сторонам, які не одержали його згоди створювати , продавати чи імпортувати вироби, скопійовані чи значною мірою скопійовані із захищеного зразка.

Охорона закритої інформації. В угоді ТРІПС містяться положення які вимагають, щоб закрита інформація – комерційна таємниця чи ноу-хау – користувалися захистом. Такий захист вживається до інформації секретної, що має комерційну цінність через свою таємність, яка підпадає під розумні заходу, щоб тримати її в секреті. Угода не вимагає, щоб закрита інформація трактувалася як форма власності, про те вона застерігає, що особа, яка на законних підставах має контроль над такою інформацією, повинна мати можливість перешкоджати її розголошенню, одержанню чи використанню іншими особами без її згоди таким чином, що не суперечить комерційній практиці.