Сторінка
3

Особливості міжнародних автомобільних перевезень

За втрату ручної поклажі перевізник відповідає тільки у випадку доведення його вини. Відповідальність перевізника за втрату чи пошкодження ручної поклажі, що сталися внаслідок експлуатації транспортного засобу, настає згідно з законодав­ством його держави.

4. Інші міжнародні регулятори автоперевезень

Серед міжнародних договорів є такі, що регулюють переве­зення специфічних вантажів, або таких, що вимагають спеці­альних застережних заходів і особливих умов при транспор­туванні. Такою є, наприклад, Європейська конвенція про між­народне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від 30 ве­ресня 1957 p., яка набула чинності 29 січня 1968 p. її учасни­цями є, зокрема, Австрія, Англія, Бельгія, Іспанія, Італія, Люк­сембург, Нідерланди, Польща, Португалія, ФРН, Франція, Швейцарія, Швеція. Колишній СРСР у згаданій Конвенції участі не брав. Україна теж не бере у ній участі.

До зазначених міжнародних договорів належить також Уго­да про міжнародні перевезення харчових продуктів, що швидко псуються, і про спеціальні транспортні засоби, призначені для цих перевезень від 1 вересня 1970 p., яка стала чинною 21 лис­топада 1976 p. До Угоди приєдналися Франція, Іспанія, ФРН, колишній СРСР та деякі інші держави.

Певною мірою особливості міжнародних автоперевезень ре­гулюють міжнародні договори, основний зміст яких спрямова­ний на регламентацію митного проходження вантажів. На­приклад, митний режим при перетині кордонів європейських держав автотранспортом регулює Митна конвенція про між­народне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП від 14 листопада 1975 p. Вона є обов'язковою для України як однієї з правонаступниць колишнього Союзу РСР, що було підтверджено у 1994 p. Відповідно до її норм міжнародним документом, який застосовують для автомобільних перевезень вантажів через митні кордони кількох держав без їх переван­таження є Книжка Міжнародного Дорожнього Перевезення (далі — Книжка МДП). Зазначений документ видає Асоціація, яка входить до складу Міжнародного Союзу автомобільного транспорту, а в Україні — уповноважені на це митні органи. Книжка МДП оформляється на кожен транспортний засіб чи контейнер. Вона є дійсною для виконання одного перевезення. Складається з 1 жовтого і 6,14 (при перетині більше двох кордонів) чи 20 (при перетині більше 6 кордонів) парних, що мають парні і непарні номери, білих відривних листів. Кожен відривний лист теж складається з 2-х частин: першої —ван­тажного маніфесту, де описується вантаж, що перевозиться, та другої — свідоцтва-сертифіката, де вказуються умови й марш­рут перевезення, накладені пломби чи розпізнавальні знаки. Транспортні засоби пломбують на митниці, тому вони не під­лягають митному догляду на транзитних митницях. У разі тимчасового ввезення транспортного засобу з застосуванням Книжки МДП та з позначенням "TIR" не вимагається декла­рування на митниці цього транспортного засобу як ввезеного майна.

Щодо міжнародних автомобільних перевезень в Україні використовуються:

— Європейська угода, що доповнює Віденську конвенцію про шляховий рух 1968 p., схвалена Україною 16 грудня 1974 p., чинна з 7 червня 1979 p.;

— Європейська угода, що доповнює Віденську конвенцію про дорожні знаки і сигнали 1968 p., схвалена Україною 16 грудня 1974 p., чинна з 3 серпня 1979 p.;

— Європейська угода про міжнародні автомагістралі від 15 листопада 1975 p., схвалена Україною 9 листопада 1982 p., чинна для неї з 29 березня 1983 p.;

— Протокол про розмітку доріг від 1 березня 1973 р. до Європейської угоди, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки і сигнали 1968 p., схвалений Україною 15 березня 1984 p., чинний з 9 травня 1985 p.

Восьмого квітня 1999 p. Україна ратифікувала Конвенцію про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, підписану 9 жовтня 1997 р. у м. Бішкеку.

З багатьма державами Україна уклала двосторонні догово­ри. Це, зокрема:

— Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про міжнародні автомобільні перевезення від 18 травня 1992 p.;

— Угода між Урядом України і Урядом Франції про між­народні автомобільні перевезення вантажів від 11 листопада 1992 p.;

— Угода між Урядом України і Урядом Республіки Біло­русь про міжнародне автомобільне сполучення від 17 грудня 1992 р. та Виконавчий протокол до цієї Угоди від 16 грудня 1994 p.;

— Угода між Урядом України і Урядом Республіки Грузія про міжнародне автомобільне сполучення від 13 квітня 1993 p.;

— Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдо­ва про міжнародне автомобільне сполучення від 20 березня 1993 p.;

— Угода між Урядом Республіки Казахстан і Урядом Ук­раїни про міжнародні перевезення пасажирів і вантажів авто­мобільним транспортом від 22 лютого 1993 p.;

— Угода між Урядом України і Урядом Російської Федера­ції про міжнародне автомобільне сполучення та Протокол до цієї Угоди від 20 березня 1995 p.;

— Угода між Урядом України та Урядом Королівства Іспа­нія про міжнародні автомобільні перевезення від 16 червня 1995 p.;

— Угода між Урядом України та Урядом Румунії про між­народне автомобільне сполучення від 29 березня 1996 p.;

— Угода між Урядом України та Урядом Грецької Респуб­ліки про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажів від 11 листопада 1996 p.;

— Угода між Урядом України та Урядом Чеської Респуб­ліки про міжнародні автомобільні перевезення від 1 липня 1997 p.;

— Угода між Урядом України та Урядом Республіки Вір­менія про міжнародне автомобільне сполучення від 1 липня 1998 p.

Схвалено й подано на ратифікацію Верховною Радою Ук­раїни Угоду між Урядом України та Урядом Королівства Бельгія про міжнародне автомобільне сполучення.

У двосторонніх угодах про міжнародні автомобільні пере­везення за участю України, як правило, визначено поняття: "перевізник", "транспортний засіб", "перевезення за зачиненими дверима" ("туристичні перевезення"), "регулярність" та "нерегулярність" перевезень, "дозвіл" (документ на проїзд), "транзитні перевезення" тощо. В угодах застережено сферу їх застосування (перевезення пасажирів, вантажів, їх транзит то­що); порядок здійснення регулярних перевезень (за визначе­ними маршрутами, згідно з розкладом руху, на підставі узго­джених тарифів) та нерегулярних перевезень; обов'язкове страхування транспортних засобів; завчасне обов'язкове стра­хування цивільної відповідальності кожного автотранспортно­го засобу, який виконує міжнародні перевезення; заборону певних видів перевезень, наприклад, здійснюваних перевізни­ком однієї з договірних держав між двома пунктами у другій договірній державі чи деяких предметів, матеріалів, речовин.