Сторінка
1

Техніка формування зовнішньоекономічної угоди

В міжнародній комерційній практиці використовуються різні способи підписання експортно-імпортних угод. Найбільш поширеним, як уже відзначалося, являється підписання контракту контрагентами, що приймають в ньому участь.

В міжнародній практиці контрактом називають договір купівлі-продажу товарів в матеріально-речовій формі. Контракт - це документ, який свідчить про те, що одна сторона угоди (продавець) зобов'язується доставити товар у власність іншій стороні (покупцю), яка, в свою чергу, зобов'язується прийняти його і заплатити ціну за товар. Контракт - основний комерційний документ, що визначає права й обов'язки сторін. По суті в ньому викладений комплекс дій по здійсненню зовнішньоторгового обміну.

Національне законодавство України зобов'язує суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності формалізовувати торговельні операції з іноземними партнерами шляхом укладення контрактів купівлі-продажу (договорів) виключно у письмовій формі, що є також підставою для здійснення митного, валютного та податкового видів контролю. Необхідно пам'ятати, що норми законодавства наголошують на виключному праві укладення будь-яких договорів (контрактів) на розсуд резидента України з інопартнером, а визнання зовнішньоекономічної угоди недійсною може бути здійснено тільки за рішенням суду. Водночас норми державного регулювання визначають більш жорсткі правила щодо змісту та умов виконання угод, чим і потрібно керуватися під час планування, узгодження та здійснення торговельних операцій.

Передусім при укладенні контракту доведеться зіткнутися з визначенням характеру угоди, під яким слід розуміти зміст зовнішньоторговельної операції з урахуванням виду і форми оплати за товар та переходу права власності на нього. Товар - це об'єкт торговельної угоди, який матеріалізований і має фізичні параметри - обсяг, вагу, кількість тощо.

Водночас необхідно зазначити, що процедура митного оформлення експорту та імпорту здійснюється виключно за визначеними характерами угод, які встановлюються шляхом проведення аналізу основних положень контракту. Податкові органи перевіряють вантажні митні декларації (ВМД) і контролюють своєчасність надходження валютної виручки чи дотримання термінів виконання товарообмінних (бартерних) та інших видів операцій, а банківські установи, що входять до системи валютного контролю, перевіряють характер угоди та зміст контракту на відповідність чинному законодавству при здійсненні купівлі та переказі валюти на користь імпортера/експортера.

Таким чином, першим ризиком при укладенні зовнішньоторговельної угоди є вибір її змісту. Обрання за змістом та характером угоди, що суттєво відрізняється від розглянутих, стане джерелом ризиків невиконання контракту й призведе до витрат часу на приведення умов контракту у відповідність з чинним національним законодавством. Спроби здійснити митне оформлення товару за такими неправильно укладеними контрактами або надати доручення банку на купівлю/переказ валюти на користь інопартнера викличуть негативну реакцію зазначених контролюючих структур, що у свою чергу призведе до невиконання зобов'язань за контрактом та необхідності відшкодування збитків контрагенту.

Укладення контракту передбачає визначення предмета угоди, тобто об'єкта купівлі-продажу, міни, переробки чи оренди. Невизначеність або "розмитість" опису товару не дасть змоги визначитись із ціновою політикою угоди та вартісними показниками товару, конкретизувати його якісні показники, поставити вимоги до пакування та маркування тощо. Товар по можливості повинен бути зазначений у відповідному розділі контракту таким чином, щоб дати можливість обом контрагентам та представникам контролюючих державних служб відрізнити його від аналогічних чи подібних товарів та мати певні, притаманні лише йому ознаки, що виключить ризики придбати товари-замінники неналежної якості.

Особливу увагу необхідно звернути на складні вироби, такі як технологічні лінії, верстати, промислове обладнання, що складаються з певної кількості елементів та складових частин. Укладення угод на такі специфічні товари повинно передбачати окремі додатки до контракту, де необхідно зазначити назви та ознаки складових частин, їх кількість та вартісні показники, при цьому доцільно зазначити в основному тексті контракту, що такі додатки є невід'ємною частиною контракту. Складні вироби, як правило, продаються з окремими запасними частинами та певною кількістю витратних матеріалів, які будуть використані при проведенні монтажу. Можна зазначити у контракті, що вартість таких елементів включається у загальну вартість складного виробу. Невизначеність цього аспекту призведе до ризику окремого митного оформлення цих складових товару з додатковою сплатою всіх необхідних митних платежів та складання протоколу про порушення митних правил. Наявність ризику такого виду призведе до необгрунтованого підвищення контрактної вартості товару.

При опису товару, якщо його установка та наладка здійснюватиметься експортером, а вартість цих послуг включається в загальну вартість складного виробу, доцільно зазначити окремо дві складові загальної суми контракту, а саме вартість самого виробу та вартість послуг щодо його установки. Невизначеність такої особливості призведе до появи ризику підвищення фактурної та митної вартості товару на момент його декларування самого устаткування та, як наслідок, до сплати додаткових митних платежів за вантажною митною декларацією.

Визначеність та конкретність опису товару у відповідному розділі контракту дасть змогу уникнути ризиків придбання товару-замінника та сплати додаткових митних платежів на момент випуску товару у вільний обіг (оформлення імпорту), а також непорозумінь у банківській установі під час здійснення оплати за товар.

Усім контролюючим службам держави необхідно звертати особливу увагу на опис товару, бо "розмитість" опису не лише породжує ризики для контрагентів угоди, а й надає можливість недобросовісним контрагентам здійснювати експортно-імпортні операції із шахрайською метою.

Ризики умов здійснення платежів за контрактом породжуються контрагентами у разі невизначення валюти платежів та термінів їх здійснення. Національне валютне законодавство різних країн може зобов'язувати контрагентів зовнішньоекономічного контракту здійснювати платежі, що не перевищують певних термінів (за українським законодавством термін повернення валютної виручки повинен становити не більше 90 календарних днів). Зазначення термінів та умов проведення платежів повинно базуватись на законах світової торгівлі - вся торгівля здійснюється у кредит, при цьому, залежно від умов контракту, необхідно розрізняти товарний (спочатку надходить товар, а потім здійснюються платежі) та фінансовий (надходження коштів на рахунок експортера є умовою відвантаження товару на користь імпортера) види кредитування за контрактом. Водночас доцільно визначати пільгові умови проведення попередньої оплати за товар, про що необхідно зробити відповідні посилання у тексті контракту. Нормальною світовою практикою розрахунків вважається зменшення суми платежів за достроковий (від зазначеної у контракті дати) платіж. Подолання ризиків такого виду не складне, проте потребує проведення попередніх узгоджувальних переговорів з контрагентом до моменту укладення контракту щодо визначення валюти платежів та термінів їх здійснення, узгодження можливості зменшення суми платежу за поставлену партію товару при проведенні дострокової оплати тощо.