Сторінка
3

Класифікація страхування

Згідно із Законом України "Про страхування" форми типового договору і порядок проведення обов'язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Право на здійснення обов'язкових видів страхування може отримати будь-який страхувач, якщо він має відповідну ліцензію.

Винятки становлять державні види обов'язкового страхування. Цими видами страхування, згідно з чинним законодавством, займається Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", правонаступниця Держстраху. Державне обов'язкове страхування здійснюється за рахунок коштів бюджету і поширюється на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя й здоров'я.

Згідно із Законом України "Про страхування" договори добровільного страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі страхувач розробляє самостійно для кожного виду страхування. Правила страхування визначають загальні умови і порядок здійснення того чи іншого виду добровільного страхування. Добровільне страхування передбачає, що всі моменти договору страхування визначаються за згодою сторін.

Класифікація інвестицій

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності класифікуються за певними ознаками.

1. За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Тіїдреальншш інвестиціями розуміють вкладання коштів (майна) у реальні активи — матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції—це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких переважають цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестування пряме та непряме. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосередньо добирають об'єкти інвестування та вкладають у них кошти (майно, активи). Як правило, інвестори добре обізнані з об'єктом інвестування і знають механізми інвестування. Непряме інвестування здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об'єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами — інвесторами.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на коротко- та довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюють на період до одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові інвестиції здійснюють на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види: до двох років; від двох до трьох років; від трьох до п'яти років; понад п'ять років.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні — державні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні — фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні — суб'єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в державі та поза її межами. Внутрішні інвестиції здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави, а іноземні — поза її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав — акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо.

Наведена класифікація інвестицій відображає їх найістотніші ознаки. У наукових джерелах зустрічаються також інші класифікації.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. — К.: Товариство "Знання", КОО, 1997. — 216 с.

2. Закон України "Про страхування" // Уряд, кур'єр. — 1996. — 18 квіт.

3. ЛукіновІ. І. Інвестиційна діяльність в забезпеченні стабільного розвитку // Персонал. — 2000. — № 1(2). — 200 с.

4. Страховое дело: Учебник/Под ред. РейтманаЛ. И. —М.: Рост.н/Д., 1992. — 530 с.

5. Страхование: Учеб. для вузов. — М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 1997. —311с.

6. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С. С. Оса-дець, д-р екон. наук, проф. — К.: Вид-во КНЕУ, 1998. — 528 с.

7. Статистичний щорічник України за 1998 рік / За ред. О. Г. Оса-уленка. — К.: Техніка, 1999. — 576 с.

8. Степанов Д. В. Страховий ринок України: 1995-1998 pp.//Фінансові послуги. — 2000. — № 1-2. — С. 17-19.

9. Степанов Д. В. Сходные пути развития // Страховое ревю. — 2000. — № 4 (72). — С.414.

10. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб.— К.: МАУП, 1999. —184с.