Сторінка
2

Стилі управління

"Оптимальний" стиль управління

Ефективність того чи іншого стилю управління є предметом наукових та емпіричних досліджень, однак переконливих результатів на користь якогось одного стилю поки що не досягнуто. Критерієм ефективності стилю управління є його вплив на працелюбність і продуктивність, конфліктність і робочу атмосферу.

Стиль управління визначається багатьма факторами. Безпосередньо на його формування впливають особистість керівника, його позиція та цінності. Зрозуміло, що тим, хто схильний до авантюризму, рекомендувати кооперативний стиль можна лише умовно.

Слід також ураховувати склад колективу та особистості співробітників. Ті, хто звик до авторитарного управління, не можуть одразу "перебудуватися" на кооперативний стиль, який передбачає відчуття відповідальності з їхнього боку. Те саме стосується й авторитарного стилю, у якому з самого початку запрограмовані конфлікти. Крім того, конкретна ситуація чи постановка незвичного завдання може потребувати нетрадиційної поведінки, відмінної від офіційно прийнятого стилю управління (передусім тоді, коли потрібно швидко прийняти рішення або коли настають надзвичайні обставини). За такої ситуації прихильники кооперативного стилю повинні вміти, використовуючи свої повноваження, діяти авторитарно. Проте навіть діючи авторитарно, "кооперативний" керівник повинен висловлюватись у прийнятному тоні.

З огляду на викладені причини деякі автори вважають, що можна говорити тільки про ситуативно правильні стилі управління. Це збігається з раніше вже висловленою думкою, що стилів управління стільки, скільки керівників і ситуацій.

"Оптимальний" стиль управління можливий лише за умови гармонійного поєднання та взаємодії принципів, прийнятих в організації, стилю управління та адекватної конкретній ситуації організаційної поведінки керівників.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України. — Харків, 1998.

2. Блейк Р. Р., Мутон Дж. С. Научные методы управления: Пер. с англ. — К., 1992.

3. Грачев М. В. Суперкадры. Управление персоналом в международной корпорации. — М., 1993.

4. Колпаков В. М. Методы управления. —К., 1997.

5. Красовский Ю. Д. Организационное поведение. — М., 1999.

6. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ.— М., 1998.

7. Обер-Крис Дж. Управление предприятием: Пер. с фр. — М., 1997.

8. Одегов Ю. Г., Журавлев П. В. Управление персоналом. — М., 1997.

9. Пашков А. С., Иванкина Т. В., Магницкая Е. В. Кадровая политика и право. — М., 1989.

10. Положение о Главном управлении государственной службы при Кабинете Министров Украины // Собр. постановлений правительства Украины. — 1994. — № 12.

11. Примак Т. О. Економіка підприємств. —К., 1999.

12. Татарников А. А. Управление кадрами в корпорациях США, Японии, Германии. — М., 1992.

13. Теория и практика управления персоналом / Авт.-сост. Г. В. Щёкин. — К., 1998.

14. Управление организацией / Кол. авт. — М., 1999.

15. Управління персоналом органів внутрішніх справ України / За ред. О. М. Бандурки. —Харків, 1999.

16. Шаховой В. А. Кадровый потенциал системы управления. — М., 1985.

17. ШершнъоваЗ. €., Соборсъка С. В. Стратегія управління. — К., 1999.

18. Щёкин Г. В. Как эффективно управлять людьми: психология кадрового менеджмента. — К., 1999.

19. Щёкин Г. В. Основы кадрового менеджмента. — К., 1999.

20. Щёкин Г. В. Социальная теория и кадровая политика. — К., 2000.

21. Японский менеджмент: Конспект лекций по теории управления. — М., 1991.

22. Hjelle /., Ziegler D. Personality the ovies — basic assumptions, research and applications. — N. Y.; Montreal; New Delhi; Sydney; Tokyo; Toronto, 1992.

23. Masloy A. Motivation fund personality. — N. Y., 1970.