Сторінка
2

Побічна дія антибіотиків

2. Можуть виникати зміни на поверхні бактеріальної клітини, через яку здійснюється доступ або транспорт аміноглікозида в цитоплазму. Такі зміни регулюються хромосомами; 3. Рецепторний блок 30S-субодиниці рибосоми може бути відсутній або змінюватись внаслідок хромосомної мутації.

Крім того, у анаеробних мікроорганізмів, звичайно, стійких до аміноглікозидів, останній шлях вважають четвертим механізмом (Б.Г. Катцунг, 2000).

Вплив на плід. Аміноглікозиди проникають через плацентарний бар'єр (В.И. Медведь и соавт., 2000). Стрептоміцин та дигідрострептоміцин можуть викликати важкі ураження органу слуху у плода. Для гентоміцина та тобраміцина така побічна дія не доведена, але теоретично вірогідна.

Передозування. При передозуванні аміноглікозидів найбільш ефективною процедурою є застосування гемодіалізу.

Взаємодія з іншими ЛЗ. При сумісному застосуванні аміноглікозидних антибіотиків з цефалоспоринами суттєво зростає ризик розвитку гострої ниркової недостатності. Серед ЛЗ, які посилюють нефротоксичність аміноглікозидів, найбільшу небезпеку представляють фуросемід та етакринова кислота.

Антибіотики аміноглікозидної структури не рекомендують застосовувати одночасно з карбеніциліном в інфузійних розчинах в зв'язку з втратою антибактеріальних властивостей.

Особливості побічної дії гентаміцину

Гентаміцин є одним з найбільш часто призначуваних антибіотиків групи аміноглікозидів. За станом на 1 березня 2002 р. в Україні зареєстровано 31 препарат гентаміцину (вітчизняного виробництва — 7 та зарубіжного — 18) і 6 субстанцій (виробництва Китаю, Іспанії). Зазначені обставини вимагають здійснення більш жорсткого контролю за безпечністю гентаміцину при його застосуванні в медичній практиці.

Взагалі ПД, які характерні для всієї групи препаратів аміноглікозидної структури, притаманні для гентаміцина (табл. 1). Однак вони мають свою специфіку, яка властива тільки гентаміцинові.

Нервова система. Гентаміцин більш токсичний по відношенню до вушного лабіринта, реєструється деструкція волоскових клітин при тривалому впливі високих доз препарату (>10 мкг/мл). Ототоксичність гентаміцина спостерігали навіть при використанні препарату зовнішньо — на обпалену поверхню. Оскільки в останні роки у світі антибіотики аміноглікозиди використовують більш обачно, випадки ототоксичності не перевищують 1 % (М.Н.Г. Дюкс, 1983).

Ступінь ризику оттотокисчності у новонароджених та дітей раннього віку і хворих старечого віку (старше 60 років) вище, ніж інших вікових групах.

Переносимість гентаміцину змінюється індивідуально, гіперчутливість зустрічається рідко. Визначення концентрації препарату в крові суттєво не допомагає при прогнозуванні ступеню ризику. При лікуванні препаратом клінічно важливіше регулярно контролювати функцію органу слуху (аудіометричні дослідження необхідно проводити у хворих, які отримують препарат більше 7-10 днів), оскільки з боку вестибулярної функції при призначенні препарату важкохворим дуже важко виявити появу ПД. Якщо порушення вестибулярного апарату виявляють рано, то в 50 % випадків вони можуть бути зворотними.

Застосування гентаміцину для лікування запалення середнього вуха, навіть при збереженій барабанній перетинці, є ризикованим.

Нервово-м'язова блокада розвивається рідко і тільки при наявності додаткових факторів ризику, про що мова йшла вище. При її розвитку застосовують як антидоти глюконат кальцію або неостігмін.

Кров. Дуже рідко розвивається гранулоцитопенія та тромбоцитопенія.

Печінка. Рідко при лікуванні гентаміцином в сироватці крові підвищується концентрація трансаміназ.

Сечовидільна система. При нирковій недостатності слід корегувати дози або інтервали між введенням препарату відповідно до зниження кліренса креатиніну.

При порушенні функції, а також інфекціях серозних порожнин нирок використовують ряд схем дозового режиму (табл. 2, 3).

Нефротоксичність гентаміцину може перебігати в двох формах: 1) у 5-10 % хворих, які отримують гентаміцин в повній терапевтичній дозі протягом 2 тижнів, поступово зростає кліренс креатиніну. Після відміни препарату екскреторна функція нирок швидко відновлюється; 2) рідко розвивається гостра ниркова недостатність внаслідок тубулярного некрозу, який супроводжується олігурією, що наступає після діуретичної фази. Як правило, ця патологія відмічається у хворих, які мають провокаційні фактори, такі як захворювання нирок, вивільнення токсинів при інфекційних захворюваннях, спричинених грамнегативними мікроорганізмами, або які отримують інші нефротоксичні засоби.

Частота уражень першого типу корелює з величиною добової дози та концентрацією препарату в крові; вона не залежить від загальної дози препарату на курс лікування, але концентрацію 12 мкг/мл в сироватці крові не слід перевищувати.

Випадки токсичності гентаміцину почали знижуватись, коли його почали призначати під контролем концентрації препарату в сироватці крові. Дози, які забезпечують в сироватці крові пік концентрації 6-10 мкг/мл, достатні для антибактеріального ефекту і не викликають нефротоксичної дії, при цьому концентрація в період рівноваги фармакокінетики препарату відповідає 3-6 мкг/мл сироватки.

Алергічні реакції. Відома контактна сенсибілізація до гентаміцину при інфекційних захворюваннях шкіри. При парентеральному застосуванні гентаміцину підвищена чутливість розвивається рідко. При алергії на канаміцин ризик розвитку реакції підвищеної чутливості до гентаміцину дуже високий. Але взагалі частота алергічних реакцій обгрунтована недостатньо.