Сторінка
2

Снід

Діагностика СНІДу спирається на епідеміологічний анамнез. Підозрілими щодо можливості зараження є гомосексуалісти, наркомани, особи, що мають позашлюбні статеві стосунки, особливо з вихідцями із країн тропічної Африки, Карібського басейну, США, Західної Європи.

Згідно з класифікацією ВООЗ (1985), клінічна картина СНІДу включає 3 великих і 6 малих симптомів. До великих належать: втрата маси тіла на 10 % і більше, діарея з тривалістю понад 1 міс, гарячка понад 1 міс. Малі симптоми: постійний кашель, що продовжується понад 1 міс; генералізований дерматит із свербінням; повторний оперізуючий герпес; ротоглотковий кандидоз; хронічна прогресуюча або десимінована форми простого герпесу; генералізована лімфаденопатія. Дорослим СНІД діагностують у разі виявлення не менше ніж 2 великих і 1 малого симптомів.

Симптомокомплекс, який нагадує СНІД, потребує виключення факторів, що призводять до імунодефіциту,- професійних, побутових, медикаментозних, променевого ураження, гематологічних захворювань, цукрового діабету, тяжких інфекцій.

Для підтвердження діагнозу необхідно лабораторне дослідження хворих. СНІДу властива виражена лімфопенія (нижче ніж 1,0х109/л), що стабільно зберігається протягом хвороби і не піддається лікуванню стимуляторами лімфоцитопоезу, а також лейкопенія, анемія та тромбоцитопенія.

Розроблені і широко використовуються діагностикуми (в тому числі вітчизняні) для визначення антитіл до ВІЛ. Виділення та ідентифікація самого вірусу можуть виконуватися тільки в спеціалізованих лабораторіях, займають багато часу і вдаються досить рідко.

При підозрінні на СНІД для уточнення діагнозу необхідно взяти кров для дослідження на антитіла до вірусу і доставити в лабораторію в холодильнику або ізотермічному контейнері не пізніше, ніж через 2 доби після взяття крові.

Для виявлення антитіл найчастіше використовують імуноферментний метод. При позитивній реакції дослідження повторюють. Результат вважають позитивним, якщо в двох повторних - в обох, чи з трьох - у двох аналізах виявлені антитіла. Імуноферментний метод дуже чутливий, але недостатньо специфічний. Тому для остаточного підтвердження діагнозу серопозитивну кров направляють для дальшого дослідження в реакції імуно-блотінга, яка високоспецифічна, але складна в технічному відношенні. В цій реакції за допомогою смужок з нітроцелюлози, на яких заздалегідь методом електрофорезу розподілені білки ВІЛ, у досліджуваній сироватці визначають антитіла до певних поверхневих білків вірусу.

Для дослідження клітинного імунітету слід брати гепаринізовану кров (5 мл крові і 0,7 мл розчину гепарину), яку доставляють у лабораторію протягом 6-8 год в охолодженому стані. Для СНІДу характерне важке ураження клітинного імунітету, що полягає у зменшенні співвідношення Т-хелпери/Т-супресори нижче ніж 0,9 (у нормі 1,76-2,2) за рахунок гіпоплазії хелперів. Виявляється нечутливість лімфоцитів до впливу мітогенів - фітогемаглютиніну і конканаваліну А. Різко пригнічені шкірні реакції сповільненої гіперчутливості до поширених антигенів: туберкуліну, стрептокінази, правцевог» і дифтерійного антигенів та ін. В той же час різко збільшується вміст імуноглобулінів, особливо класів IgA , IgG , І g Е, кількість циркулюючих імунних комплексів. Продукція інтерферону знижена.

Хворого на СНІД чи підозрілого щодо цієї інфекції госпіталізують терміново в окрему палату (бокс) і забезпечують індивідуальними засобами лікування,, гігієни й догляду, ліпше разового користування, а при відсутності їх інструменти обробляють як при вірусному гепатиті В. Дезинфекцію здійснює відповідно проінструктований персонал, який працює в масках, захисних окулярах і гумових рукавичках.

Специфічних методів лікування немає. Ведеться пошук противірусних препаратів. Вселяють надію результати, одержані при вивченні засобів, що пригнічують зворотню транскриптазу вірусу. До них належать азидотимідин, сурамін, рибавірин, цидобудин, ацикловір (віролекс), які дають змогу загальмувати хворобу і полегшити її перебіг. Другий підхід - зміцнення імунної системи, особливо тих її ланок, які уражені вірусом. Саме так діють інтерлейкін-2, тактивін, тималін, інтерферон, імуновір, спленін, моноклональні антитіла, а також пересадка вилочкової залози та кісткового мозку. Однак клінічні спостереження свідчать про те, що імуностимулююча терапія нерідко активізує інфекційний процес.

Проводиться лікування супутніх захворювань: при протозойних інвазіях використовують триметоприм-сульфаметаксозол (бактрим), піриметамін-сульфаметаксозол, пентамедин; при мікозах - амфотерицин В, при бактерійних інфекціях - відповідні антибіотики. Використовують протипухлинні засоби, а також патогенетичні та симптоматичні препарати.

Після імуноферментного аналізу виявлені серопозитивні особи (крім іноземних громадян) підлягають диспансерному обліку в КІЗі поліклініки. На кожний випадок заповнюють термінове повідомлення (обл. ф. 058), яке відправляють у територіальну санепідстанцію. Відомості про виявлену особу вносять до журналу обліку інфекційних захворювань (обл. ф. 060) і основну медичну документацію (картку стаціонарного хворого, історію розвитку дитини, картку донора та ін.). Санепідстанція направляє позачергове повідомлення до вищого органу охорони здоров'я, останній - у МОЗ України.

Слід вияснити, чи не був серопозитивний пацієнт донором, де і коли він здавав кров протягом останніх років, знайти і обстежити реципієнтів його крові. Особи, у яких виявлені антитіла до ВІЛ, усуваються від донорства назавжди. Забрана у них кров підлягає знищенню.

У разі позитивного результату імуноферментного дослідження і негативного імуноблотінга пацієнтів обстежують повторно через 6 міс. При підтвердженні позитивного результату в імуноблотінгу їх направляють у спеціалізований центр.

Серопозитивних осіб обстежують 2 рази на рік. Вони зобов'язані звертатися до інфекціоніста при появі перших ознак хвороби. Серологічному обстеженню щорічно підлягають співробітники інфекційних відділень, у які госпіталізують хворих і підозрілих на захворювання, а також працівники лабораторій, які ведуть дослідження на СНІД.

Профілактика та заходи в осередку. Основним напрямком боротьби із СНІДом є запобігання йому. Дуже важливу роль у профілактиці відіграє санітарна освіта - населення має бути широко проінформоване про шляхи поширення СНІДу, про небезпеку позашлюбних статевих стосунків. Слід пропагувати сексуальну порядність, використання презервативів у разі випадкових статевих контактів. Жінки повинні знати про високу ймовірність зараження від серопозитивних статевих партнерів та народження хворої дитини.