Сторінка
1

Медична освіта та наука в другій половині ХХ ст.

Після закінчення другої світової війни кількість медичних навчальних закладів в Україні значно зменши­лась. У 1948—1949 pp. була проведена реорганізація медич­ної освіти і введено новий профіль середнього медичного працівника, так званого фельдшера. У 1954 р. існуючі ме­дичні школи були реорганізовані в медичні училища для підготовки фельдшерів, санітарних фельдшерів, фельдшерів-лаборантів, акушерок, зубних техніків і фармацевтів.

Вища медична освіта здійснюється через мережу медич­них, фармацевтичних та стоматологічних інститутів, уні­верситетів і академій.

Підвищення кваліфікації, спеціалізація та підготовка висококваліфікованих фахівців у різних галузях теоретич­ної та практичної медицини проводилися також науково-дослідними інститутами України, яких у 1972 р. було 50.

В Україні станом на 1 вересня 1997 р. налічувалося 129 ліцензійованих вищих медичних навчальних закладів, заснованих на державній формі власності, та 111 закладів І та II рівнів акредитації.

Розвиток медичної освіти дав змогу розширити систему охорони здоров'я в країні. Так, на кінець 80-х років у країні функціонувало 40 тис. амбулаторно-профілактичних закладів, а також 20 тис. цехових (при промислових підприємствах) лікарських дільниць надавали щоденну допомогу населенню.

Важливу роль у розв'язанні невідкладних завдань охоро­ни здоров'я відіграла концепція організації первинної медичної допомоги. Пріоритет профілактики у створенні системи первинної медичної допомоги дав змогу ефективно розв'язати такі проблеми, як ліквідація віспи, чуми, холери, істотно знизити захворюваність на інші інфекційні хвороби.

У практичній роботі органів охорони здоров'я і науко­во-дослідних інститутів, кафедр вищих медичних шкіл особливу увагу було звернуто на боротьбу з найпоширені­шими захворюваннями, насамперед із захворюваннями серцево-судинної системи.

Особлива увага приділялася дуже складній проблемі ревматизму, над якою працювали В. Н. Нестеров, М. Д. Стражеско, М. П. Кончаловський та ін.

Видатні досягнення мали вітчизняні вчені О. М. Крю­ков, М. І. Аринкін у галузі гематології.

Велике поширення туберкульозу в післявоєнний пері­од призвело до відкриття великої кількості диспансерів, так, у 1957 р. кількість їх досягла 1222, з них 494 в сільській місцевості. З 1955 р. всім новонародженим дітям почали робити протитуберкульозні щеплення.

Проблеми лікування серця спонукали до заснування в 1957 р. першого відділення серцевої хірургії в Києві, яке очолив видатний хірург, академік Микола Амосов. З 1960 р. почато операції зі штучним кровообігом, у 1983 р. було ство­рено Науково-дослідний інститут серцево-судинної хірургії. Операції на серці проводяться також у клініці торакальної хірургії Львівського медінституту, Харківського НДІ загаль­ної та невідкладної хірургії, хірургічній клініці Донецько­го медінституту.

У 1965 р. організовано Київський науково-дослідний інститут захворювань нирок і сечовивідних шляхів, який став центром урологічної служби в республіці. Клінічна трансплантологія нирки почала розвиватися в Україні з 1972 р. (В. С. Карпенко).

Істотних успіхів досягнуто у справі лікування переломів кісток із застосуванням апаратів різного призначення, що забезпечують стабільне поєднання кісткових фрагментів і цим прискорюють відновлення функції пошкодженого органа. Введення в практику металевих, полімерних та металево-полімерних ендопротезів дало змогу досягти ре­абілітації великого контингенту хворих, які раніше вважа­лися інвалідами.

Великий вплив на розвиток офтальмології та інших га­лузей медицини мали роботи академіка Володимира Пет­ровича Філатова, який з 1936 р. очолював в Одесі Украї­нський інститут захворювань очей.

В. П. Філатов розробив уперше у світовій практиці ме­тодику пересадки рогівки ока від трупів. Він разом зі свої­ми учнями вніс багато нового у вивчення глаукоми. Вче­ний створив велику школу вітчизняних офтальмологів і все своє життя намагався винайти нові методи профілактики і лікування найтяжчих захворювань очей. Він був великим оптимістом у науці, його девіз: "Песимізм біля ліжка хво­рого і у науці безплідний, і не йому належить майбутнє". У наступні роки було розроблено оригінальні методи

лікування травм очного яблука, методику внутрішньоочних, орбітальних і шкірних пластичних операцій, в яких успіху досягли лікарі А. А. Колен, Н. О. Пучківська.

Досягнення хірургії останніх десятиліть пов'язані з ви­користанням усіх надбань медико-біологічних та технічних наук (атомна енергія, ультразвук, електроніка, лазери, су­часна оптика, кріотехніка та ін.).

Тоталітарна адміністративно-бюрократична система в середині 70-х років вичерпала себе і увійшла в суперечність із вимогами суспільства. Це відбилося на всіх сторонах суспільного розвитку, у тому числі й на системі охорони здоров'я. Доля бюджетних видатків на охорону здоров'я неухильно зменшувалась: у 1960р. — 6,6%; у 1985р. — 4,6 %; у 1990 р. — близько 3 %. Це різко сповільнило про­цес оновлення матеріально-технічної бази охорони здоро­в'я, її модернізацію, призвело до зниження професійного і морального рівня медичних працівників.

Незважаючи на те що радянська тоталітарно-бюро­кратична система негативно впливала на культурні проце­си в Україні, гальмувала їхні демократично-національні тенденції, український народ жив, працював, творив. Навіть у нелегких умовах утисків та переслідувань жила і розви­валася вибита фізично і понівечена духовно українська культура, яка досягла чималих успіхів і зробила певний внесок у скарбницю світової культури.