Сторінка
3

Класична теорія макроекономічного регулювання. Грошовий ринок. Попит на гроші

Для спрощення подальшого аналізу попиту на гроші припустімо, що портфель складається лише з двох активів: облігацій та грошей.

В цілому попит на гроші формується як попит на гроші для операцій (трансакційний попит) та для накопичення купівельної спроможності (по­пит на гроші як на актив).

Трансакційний (операційний) попит на гроші являє собою попит на гроші для обслуговування всіх видів угод в економіці. Зв'язок між сумою грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні кількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обміну: Де кількість грошей в обігу, швидкість обігу грошей, рівень цін, обсяг випуску у реальному вираженні. Добуток ціновою оцінкою випущеної продукції, що задає попит на гроші для операцій. Добуток Це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої про- Дукції. Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші:

Рівняння показує, що трансакційний попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість обігу грошей. Підвищен­ня цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки, зменшує транс-акційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу ви­пуску у реальному вираженні ста­більні, то кількість грошей, необ­хідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно рівневі цін.

Мал.1. Трансакційний попит на гроші

Номінальний попит на гроші відображає ту кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для фінансування ділових операцій. З економічної точки зору, доцільніше розглядати реальний (скориґований на рівень інфляції) попит на гроші, який визначається з урахуванням їхньої купівельної спроможності — реальної вартості грошей. Реальні грошові за­лишки, або реальні грошові запаси вимірюють той обсяг товарів та послуг, який можна придбати за певну номінальну кількість грошей. Величина отримала назву “реальних грошових запасів”.

Проста фг/акційний попит пропорційний реальному доходові, або кількості виробленої продукції: Реальний попит на гроші позитивно пов'язаний із рівнем економічної активності. Якщо зро­стає реальний доход, а отже, і обсяг запланованих та непередбачених опе­рацій, то підвищується реальний попит на гроші, і навпаки.

На графіку, зокрема, показано, як змінюється трансакційний попит на гроші під впливом зміни ВВП: зростання ВВП збільшує попит на гроші і зсуває лінію попиту праворуч, і навпаки, зменшення ВВП зсуває лінію попиту на гроші ліворуч, тобто попит зменшується (мал. 1).

Попит на гроші як на актив — кількість грошей, яку економічні аґенти прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність. Недоліком володіння грошима як активом у порівнянні з іншими фінансовими активами (в нашому випадку — облігаціями) є те, що гроші не дають доходу у вигляді процента. Володіючи грошима, доводиться жертвувати доходом у вигляді номі­нальної процентної ставки.

Номінальна процентна ставка — ставка процента, виражена в гро­шах за поточним курсом (без по­правки на інфляцію). Номінальна процентна ставка являє собою аль­тернативні витрати або альтер­нативну вартість зберігання гро­шей. Чим вища процентна ставка, тим більше потенційного доходу втрачає економічний аґент, який на­копичує гроші. Зростання процент­ної ставки змушує економічних аґентів перерозподіляти портфель активів — змінювати його структуру: змен­шувати запас грошей і, відповідно, збільшувати запас облігацій. Тому підви­щення процентної ставки зменшує попит на гроші.

Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність ве­личини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки

номінальної ставки процента:

Реальну альтернативну вартість зберігання грошей визначає реаль­на ставка процента— номінальна процентна ставка, що скориґована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень ЇЇ невідомий.

З урахуванням очікуваної інфляції, функція попиту на гроші як на ак­ тив може бути записана таким чином: Якщо реальна про­ центна ставка падає, то реальний попит на гроші зростає, оскільки зменшу­ ється реальна альтернативна вартість зберігання грошей. Чим вищий очікуваний темп інфляції, тим нижчим буде рівень реального попиту на гроші, оскільки лише в цьому випадку зменшується зумовлена інфляцією втрата купівельної спроможності грошей.

Сукупний попит на гроші — це загальна кількість грошей, яку еко­номічні аґенти бажають мати для фінансування операцій та у формі активів, Тобто сума трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як на актив.

В неявному вигляді функція сукупного попиту на гроші може бути записана таким чином: