Сторінка
2

Макроекономіка як наука

На зміну економічному лібералізму Ф. Кене прийшла класична теорія, яка пояснювала процеси саморегулювання ринку дією механізмів ціноутворення. Представник класичної теорії Адам Сміт (1723-1790) аналізує дві ціни: природну та ринкову. В основі класичної економічної теорії лежить концепція трудової вартості, за якою багатство створюється не тільки землеробами, а й працею інших класів, усіх націй. Представниками цієї теорії є видатні економісти

англійці Вільям Петті (1623-1687), Давид Рікардо (1772-1823) і француз Жан Батіст Сей (1767-1832).

Наприкінці XIX ст. термін "політична економія" замінюється терміном "економікс". У 1890 р. виходить праця англійського економіста, керівника кембриджської школи, родоначальника неокласичного напряму Альфреда Маршалла (1842-1924) "Принципи економічної науки". Саме тепер під "економікс" розуміють науку, яка досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання рідкісних благ та послуг серед обмежених ресурсів, а також способи найефективнішого використання цих ресурсів. Представники неокласицизму Артур Пігу (1877-1959), Леон Вальрас (1834-1910), Вільфредо Парето (1848-1923), Карл Менгер (1840-1921) у своїх працях сформулювали основні принципи маржиналізму (marginal— граничний), теорії граничної корисності. Неокласики створили інструментарій макро- та мікроекономічного аналізу: еластичність попиту, граничний аналіз, коротко- та довгостроковий періоди, взаємозалежність ринків.

Одночасно з класичною теорією розвивається марксистська теорія. К. Маркс (1818-1883) розробляє моделі простого й розширеного відтворення капіталу. Марксистські ідеї обмежуються теренами соціалістичних країн. На підґрунті трудової вартості Карл Маркс створює вчення про експлуататорський характер ринкового господарства.

Після світової кризи 1929-1933 pp. англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) розробляє нову теорію на грунті гострої критики класичної теорії. У кейнсіанській теорії основними стають такі постулати: 1) у ринковій економіці може існувати рівновага за неповної зайнятості; 2) для усунення неповної зайнятості необхідне втручання держави; 3) держава втручається в економічні відносини через грошову і бюджетно-податкову політику; 4) держава впливає на сукупний попит. Фундаментальною є праця Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936).

Дж. Кейнс уперше виділяє мікро- та макроекономіку, доводить, що країна — це не фірма і її економіку не можна описувати термінами, що ними пояснюють звичайні ринкові відносини. Він вважається творцем системи державного регулювання економіки. Бачення Кейнсом міжнародної валютної системи втілилось у створенні Міжнародного валютного фонду. Яскравими представниками кейнсіанської макроекономічної теорії є англійський учений К. Кларк,

американські економісти українського походження С. Кузнець та російського походження В. Леонтьев.

Популярною нині є монетарна теорія, яка пов'язана з іменем американського економіста Мілтона Фрідмана (нар. 1912р.). Як головний важіль у регулюванні економіки розглядається грошово-кредитна, а не бюджетно-податкова політика. І здійснити це держава може, збільшуючи або зменшуючи пропозицію грошей. Талановитий учений М. Фрідман запропонував свою доктрину монетаризму на початку 60-х років і вже через десять років став керівником Чиказького економічного центру. У 1976 р. йому присуджено Нобелівську премію. Монетаризм вважають теорією здорового підприємництва. Мета теорії — забезпечення стабільності завдяки оздоровленню грошового обігу, відмова від регулювання ринку, економічна свобода для людини.

Висунуті монетаристами положення щодо неефективності грошової політики в короткостроковому періоді зазнали критики з боку прихильників нової класичної макроекономічної теорії (поч. 70-х років), яка сформувалася як наслідок застосування принципів мікроеко-номічного аналізу до макроекономіки. Нові класики висунули гіпотезу раціональних очікувань. Автор її — Роберт Лукас (нар. 1937 p.), професор Чиказького університету — одержав Нобелівську премію з економіки у 1995 р. За цією гіпотезою майбутні цінові очікування є найважливішими мотивами поведінки для всіх, хто приймає економічні рішення, — фірм, організацій і окремих родин. До цього вважалося, що подібні рішення економічних суб'єктів будуються на довільній або статичній основі.

Американські вчені М. Фельдштейн, Г. Гільдер, А. Лаффер, представники ще однієї сучасної теорії — теорії економіки пропозиції, критикують кейнсіанців за односторонність, віддання переваги сукупному попиту та недооцінювання сукупної пропозиції. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що бюджетно-податкова політика через податковий механізм впливає і на сукупну пропозицію. Вони пропонують обмежити втручання держави в економічні процеси і стимулювати приватні ініціативи та підприємництво, збільшити роль державних фінансів: зменшити податки, скоротити державні витрати, зменшити кількість грошей в обігу за допомогою відповідної політики в царині державного кредиту.

У межах неоінституціоналізму, одного із сучасних напрямів в економіці, виникли теорії економічної організації та суспільного вибору, представниками яких є відповідно Рональд Коуз (США) і Джеймс Б'юкенен (США). У теорії суспільного вибору досліджуються взаємозв'язки політичних та економічних явищ, зокрема, аналізується політичний ринок. Приватний інтерес у цій теорії розглядається як основний мотив діяльності особи, фірми та суспільного життя людей.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Агапова Τ. Α., Серегина С. Φ. Макроэкономика: Учебник / Под общ. ред. А. В. Сидоровича. — Μ.: Дело и сервис, 2000. — Гл. 1.

2. Курс экономической теории: Учебник / Под общ. ред. Μ. Η. Чепу-рина. — Киров: АСА, 1999. — Гл. 2.

3. Маяків Η. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи, 2000. — Розд. 1.

4. Панчишин С. Макроэкономика. — К.: Либідь, 2001. — Т. 1.

5. Семюелъсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1997.— Ч. 2.— Розд. 5.