Сторінка
3

Зайнятість та безробіття; їх аналіз

Цей зв’язок відомий як закон Оукена:

якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%.

Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів.

Перший етап – обчислення % відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП:

В=(РБф – РБп)*2,5,

де В – відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, (%); РБф і РБп – рівень відповідно фактичного і природного безробіття; 2,5 - число Оукена.

Другий – якщо ВВПп прийнятий за 100%, то звідси ВВПф дорівнює:

ВВПф=((100-В) / 100)*ВВПп.

де ВВПф – це реальний ВВП, який обчислюється в постійних цінах і є величиною зіставленою з ВВПп.

Після необхідних перетворень формули маємо формулу потенційного ВВП:

ВВПп=(ВВПф*100) / (100-В),

Третій – оскільки нам відомо ВВПп і ВВПф, то звідси втрати економіки від циклічного безробіття будуть дорівнювати:

ВВПв = ВВПп - ВВПф

Закон Оукена розкриває істотний зв’язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.

Проте циклічне безробіття – це не лише економічне лихо, це також і велика соціальна катастрофа. Депресія призволить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, а також до громадського та політичного безладдя.

5.Проблеми безробіття в Україні

1. Окреслення проблеми.

Перехід на ринкові відносини із багатьох причин викликав Україні різкий спад виробництва, що зумовило появу і зростання безробіття. Деякі дані дуже вражаючі, так сьогоднішня інформація про масштаби безробіття, надана Держкомстатом, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додаткову тривогу і без того нестабільній економіці України.

Одним з негативних наслідків на ринку праці стало формування значного рівня вимушеної неповної зайнятості, що перетворилася на характерну тенденцію сучасного періоду функціонування економіки.

Загалом в Україні у 2002 році обсяги безробіття порівняно із 2001 у розрахунку на повний обсяг руху робочої сили скоротились на 8,4%, або на 215 тис. осіб. Останнім часом спостерігається зближення показників безробіття , розрахованих за методологією МОП, і реєстрованого ринку праці. Так, якщо у 1995 році співвідношення показників обсягів реєстрованого безробіття до розрахованих за методологією МОП становили лише 8,8%, у 1996р. – 17,6%, 1997р. – 27,3%, 1998р. – 34,1%, 1999 р. – 43,5, то у 2002р. вже – 45%.

Наведене свідчить, що відбуваються і набирають сили зміни системи соціального захисту безробітних щодо соціальних умов ринкових перетворень.

Водночас напруженість на регіональних ринках праці все ще спостерігається , зокрема у східній частині країни. Так, найвище навантаження в середньому на одне вакантне робоче місце у 2002 р. було в таких областях як : Чернівецька(58 осіб), Рівненська(33), Тернопільська(33), Івано-Франківська(25), Закарпатська(21), Вінницька(20), Львівська(19), Волинська(16), Житомирська(16). Найменша диспропорція між попитом і пропозицією робочої сили зафіксована в містах Києві та Севастополі.

З точки зору ефективного функціонування регіональних ринків праці і забезпечення соціальної стабільності, особливе занепокоєння викликає чисельність безробітних, які не мали роботи більше одного року. Так, зокрема у 2001р. ця категорія утворювала 50% усіх безробітних. Тобто більшість населення України знаходиться у стані довготривалого безробіття.

З огляду на це вважається, що після незайнятості більше 9 місяців у безробітних знижується активність пошуку роботи, зменшується бажання працювати, втрачаються трудові навички, переоцінюються трудові цінності. Довготривале безробіття породжує бідність і подальше розшарування населення за рівнем доходів, розвиток процесів маргіналізації населення та багато інших негативних наслідків.

Аналіз молодіжного сегмента ринку праці свідчить про те, що у складі економічно активного населення частка молоді(15-29 років) дорівнює 26,1%. Серед економічно активної молоді безробітні становлять близько 16%.

Останнім часом динаміка показників чисельності безробітної молоді на реєстрованому ринку праці в цілому мала позитивну тенденцію, так у 2002р. порівняно із 2000 чисельність безробітної молоді скоротилася на 21,6%.

Безробіття населення є одним із суттєвих чинників, що впливає на соціально-економічне становище населення, зокрема визначає його бідність і масштаби трудової міграції за межі України.

Національний ринок праці, за даними на 2002 рік, складається з 22730 тис. осіб економічно активного населення віком 15-70 років, з них 2232 тис. безробітних осіб, які знаходяться в стані вимушеної неповної зайнятості - 5100 тис. осіб. Попит на робочу силу дорівнює 96,9 тис. робочих місць. Таким чином, пропозиція робочої сили без осіб, котрі перебувають у стані вимушеної неповної зайнятості перевищує попит майже у 53 рази, що є одним із чинників трудової міграції громадян України. Міграційні потоки з України формуються за рахунок найбільш мобільної частини економічно активного і неактивного населення – це переважно чоловіки віком від 25 до 50 років і жінки віком 20-40 років. Трудова міграція з України стала об’єктивною реальністю і масовим явищем. Вітчизняна реєстрація не охоплює нині навіть всю легальну міграцію, а оцінити реальні її масштаби майже неможливо( за деякими даними кількість трудових мігрантів може сягати 2 млн. осіб).

2.Шляхи вирішення проблеми.

Отже, Україна опинилася у досить складній ситуації, її ситуація на ринку праці потребує ретельного і негайного опрацювання існуючих проблем. Проаналізувавши існуючі проблеми у цій сфері можна зробити висновок, що вирішення проблеми безробіття на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за 7 основними напрямками:

1.Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення;

2.Професійна підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили;

3.Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення;

4.Розв’язання проблеми зайнятості населення у сільській місцевості;

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних конкурувати на ринку праці;