Сторінка
3

Класифікація суджень

З наведеного аналізу розподіленості термінів у простих атрибутивних судженнях типу А, І, Е, О можна зробити такі висновки:

1. Суб'єкт завжди розподілений у загальних та одиничних судженнях (один предмет або повністю мислено включається в певну множину предметів, або повністю з неї виключається. Наприклад: «Одеса — морський порт України», «Каспійське море не має зв'язку з океанами»).

2Предикат судження завжди розподілений у заперечних судженнях, у виділяючих загальноствер-ДЖувальних («Всі люди, і лише вони, мають свідомість») і виділяючих частковостверджувальних («Деякі люди, і лише люди, — поети»), а також тоді, коли він (предикат) є одиничним поняттям («Столиця Індії — Делі»).

2. Нерозподіленим є суб'єкт визначеного часткового судження («Тільки деякі метали тонуть у воді»).

В усіх інших випадках формально-логічними засобами визначити розподіленість термінів неможливо, а тому розподіленість їх є невизначеною. За цих умов раціонально було б домовитися вважати такі терміни нерозподіленими. Запропонована схема розподіленості термінів у судженнях типу А, І, Е, О потребує додаткових пояснень.

Оскільки у стверджувальних судженнях обсяг суб'єкта включається до обсягу предиката (повністю чи частково), то на схемі ті елементи обсягу суб'єкта і предиката, які пов'язуються (навіть ототожнюються), заштриховано. Ці множини елементів нагадують своєрідну тавтологію: обсяг суб'єкта, який насправді мис-литься, повністю збігається з обсягом насправді мислимого предиката. У заперечних судженнях обсяг предиката повністю виключається з обсягу суб'єкта, тому при схематичному їх зображенні вдаються до дещо інших засобів. Так, у судженні типу Е відношення між обсягами суб'єкта і предиката передається з допомогою двох несумісних кругів. Щоб передати таке відношення в частковозаперечних судженнях, доводиться заштриховувати ту частину круга S, яка насправді мислиться в судженні, і залишати незаштрихованим увесь круг Р, навіть ту його частину, яка збігається з кругом S, частиною обсягу суб'єкта, яка називається, але фактично не мислиться (не мається на увазі). Так, у судженні «Деякі птахи не літають» є два поняття — «птахи» і «літаючі» («ті, що літають»). Проте насправді мис-ляться в суб'єкті лише деякі птахи, нелітаючі. Саме ця частина круга, яка позначає нелітаючих птахів, заштриховується. Обсяг поняття «літаючі», що передається цілим незаштрихованим кругом, повністю виключається з названої частини круга S. У центрі уваги стверджувальних суджень є заштриховане в кругових схемах. А в заперечних судженнях увага концентрується на «межі» між суб'єктом і предикатом, їх несумісності (несумісності насправді мислимого суб'єкта і предиката, а не відповідних понять, узятих у повному обсязі). «Логічний квадрат»

«Логічний квадрат — штучна наочна схема, яка, апелюючи до уяви людини, полегшує їй запам'ятання характеру відношень між судженнями типу А, Е, І, 0, в яких ідеться про одне й те саме, у той же час і в тому ж відношенні. Схема «логічного квадрата» (схема 15) така: лівий верхній кут позначається буквою А (загальноствер-джувальне судження); правий верхній кут — буквою Е (загальнозаперечне судження); лівий нижній кут — буквою / (частковостверджувальне судження); правий нижній кут — буквою О (частковозаперечне судження). Якщо названі кути (точніше — точки, з яких розпочинаються кути) позначають судження, в яких ідеться про одне і те саме, але вони відрізняються за кількістю і якістю, то лінії, якими з'єднуються вершини названих кутів, позначають певне відношення між відповідними судженнями. Так, з'єднані лінією судження А і Е називаються протилежними (контрар-ними); судження А і О, Е і І — суперечними; судження / і О — нагадують протилежні, але істотно від них відрізняються. Найчастіше їх називають підконтрар-ними. Судження типу А і І, Е і О перебувають у відношенні підпорядкування.

Так, знання протилежних (контрарних) суджень зводиться до того, що ці два судження (А — Е) не можуть бути одночасно істинними, але бувають одночасно хибними. Звідси випливають такі два висновки: 1) якщо одне з них виявиться істинним, то друге неодмінно буде хибним, оскільки обидва вони одночасно не можуть бути істинними; 2) якщо одне з них хибне, то зробити висновок (суто логічний, тобто не беручи до уваги реального стану речей) про друге неможливо, оскільки обидва ці судження бувають хибними (якби вони завжди були хибними, то з хибності одного з необхідністю випливав би висновок про хибність другого). Іншими словами, хибність одного з протилежних суджень свідчить, що друге належить або до хибних (оскільки вони іноді бувають одночасно хибними), або до істинних, оскільки вони лише бувають (а не обов'язково є) хибними.

Знання суперечних суджень (А — О, Е — /) зводяться до таких чотирьох висновків: ці судження не можуть бути одночасно істинними і одночасно хибними; знання істинності одного з них свідчить про хибність другого, а знання хибності одного з них — про істинність другого. Третій і четвертий висновки випливають з двох перших.