Сторінка
3

Логіка Давньої Індії

Третій період

Цей період індійської логіки називають періодом її роз­квіту. Історія знає багатьох видатних індійських теоретиків у сфері буддистської логіки середини першого тисячоліття нової ери. Проте справжнім творцем буддистської логіки вважається Дигнага, який відокремив її від філософії й розробив струнку систему логіки як самостійної науки. Головним твором цього мислителя є праця «Про джерела пізнання».

Сутність умовиводу, на думку Дигнаги, ґрунтується на нерозривному зв'язку понять, які створюються нашим мис­ленням.

Дигнага створив учення про три властивості логічної підстави, згідно з яким вона (підстава) має бути:

— пов'язаною з об'єктом умовиводу, тобто з меншим терміном (наприклад; «на горбі є вогонь»);

— пов'язаною з однорідними об'єктами (наприклад: «дим є скрізь, де є вогонь»);

— не пов'язаною з неоднорідними об'єктами (наприк­лад: «диму немає там, де немає вогню»).

Відповідно до цих трьох властивостей логічної підстави дається і класифікація неправильних підстав (логічних по­милок), які поділяють на три види, оскільки три вказані властивості логічної підстави є й умовами правильності умо­виводу.

Одним з найвидатніших буддистських теоретиків логі­ки був Дхармакірті, якого називають Аристотелем Давньої Індії. Про його внесок у розвиток індійської логіки свідчить хоча б перелік його логічних трактатів. «Про до­стовірність пізнання», «Крапля логіки» (короткий підруч­ник логіки), «Короткий підручник про логічну підставу», «Дослідження про логічний зв'язок», «Повчання про нау­кові диспути», «Пояснення відмінності в синтезі уявлень». Головний його трактат має форму коментаря до твору Дигнаги «Про джерела пізнання» Цей трактат написано у віршованій формі.

Система логіки Дхармакірті складається з таких розділів:

—учення про сприйняття;

—умовивід «для себе»;

— умовивід «для інших»

— про логічні помилки.

Правильними видами пізнання Дхармакірті визнавав лише сприйняття й умовивід. Будь-яке інше пізнання не дає, на його думку, достовірних висновків. Об'єктом сприй­няття є одиничне, а об'єктом мислення — загальне (за­гальна сутність). Будь-яке судження є умовиводом «для себе», і в кожному сприйнятті вже міститься таке судження-умовивід. Так, сприймаючи синій предмет, ми маємо судження; «Цей предмет синій» Насправді ж це судження є умовиводом: «Цей предмет є синім, оскільки він підхо­дить під загальне поняття про сині предмети». Умовиводи, які виникають під час сприйняття, ще до того, як вони

одержать мовну чи мовленеву оболонку, Дхармакірті нази­вав умовиводами «для себе»

Умовивід «для інших» — це умовивід, з допомогою яко­го щось повідомляється іншому.

Після викладу вчення про доведення8! логічні помилки Дхармакірті з'ясовує сутність спростування, яке він визна­чає як виявлення недосконалості доведення.

Існували й інші філософські школи, які зробили певний внесок у розвиток індійської логіки.

Логіка джайністів входила до теорії пізнання і ґрунтувала­ся на законі суперечності. Ними було детально розроблено тео­рію судження. Цікавим феноменом у сфері логіки та етики джай­нізму була обітниця сатья — утримування від брехливості Переконливою була їх критика школи чарвака, яка наполягала на ненадійності виводу'

Санкх'я поряд із сприйняттям і свідченням священного письма визнавала логічний умовивід одним із трьох неза­лежних джерел пізнання, аналізувала природу та умови здійснення виводу, класифікувала їх.

Міманса крім сприйнять визнавала ще п'ять джерел достовірного пізнання (зокрема логічний вивід, порівнян­ня, постулювання тощо), методи і форми пізнання, які за­раз називають аналогією та гіпотезою.

Веданта аналізувала логічні суперечності й помилки в пізнанні.