Сторінка
2

Легенди Івано-Франківщини

З того часу село називається Молодків, а жителі — молодківці.

Могутній дуб

У центрі села Молодкова стоїть дуб. Ось що розповідають про нього.

Зростало село. Люди працювали, жили вільно й щасливо. Але насунула орда чужинців, щоб захопити землю і людей. Мужньо боролися молодківці. Молодий юнак сказав поганцям: «Ви не підкорите нас, поки я не скажу чарівні слова, їх знаю тільки я». Мужнього молодківця вивели на гору, прив'язали до стовпа і щодня сікли шаблями. Зліталося вороння, пило кров безстрашного, дзьобало тіло. Та на ранок хтось обліплював рани дубовим листям, щоб полегшити муки. Від цього вороги лютували ще більше.

Зігнали вони всіх людей села дивитися на страту юнака. Та всім на подив там стояв дуб, а з-під листочків капали краплини крові.

Ще з більшою люттю сікли вороги дуба, а на ранок він став ще більшим, гордо підняв зелені віти. Так і не здолали вони молодківців.

А дуб став символом мужності і непокірності. Багато громів прогриміло над ним, але все він витримав, пережив. І нагадує про мужніх предків-односельців.

Річка Бистриця-Солотвинська у Порогах

Розповідають старожили села, що колись були люди, які творили різні чудеса. Між горами розкинулося мальовниче село Пороги, яке потопало в зелені садів. Посеред села текла річка Бистриця-Солотвинська, якою в гарну тиху погоду можна було милуватися.

Коли хмари затягували небо, коли кілька днів поспіль лив дощ, то річка з тихої і привабливої перетворювалася в страшну і войовничу, яка ревучи котила великі каміння, вирвані дерева, кущі. Не раз вона забирала й людські оселі, а деколи й людські життя. Селяни мучились, укріплювали береги, але кожної повені вода розливалася майже по цілому селі, наробивши нової шкоди.

Одного разу до села прийшов чоловік-ворожбит, розпитувався, як живуть селяни, які в них проблеми.

Селяни розповіли цьому чоловіку, який клопіт з річкою мають. Чоловік запропонував селянам свою допомогу, сказав, що відверне річку під лівий берег села, але аби йому дали полотна на сорочку.

В той час полотно було домоткане, виготовляли його вдома. Щоб виготовити шмат полотна, потрібно було докласти багато зусиль.

Селяни почали радитись, як і де набрати полотна на сорочку. Знайшли вони по селі три куски полотна, бо більше не мали. Вийшло так, що цьому чоловікові не стало полотна на один рукав до сорочки.

Тоді він сказав, що відвертає річку на роки, але перед кінцем світу річка повернеться на своє місце.

Пішов чоловік у горішній кінець села, від одного берега пішов до другого берега, тобто з правого боку пішов на лівий бік села, а за ним пішла й річка. Так він ішов через ціле село, а в Яблуньці пішов далі на правий бік попід горою. Вже роки тече річка по лівий бік села.

Коли повінь, ріка в горішньому кінці рветься на своє попереднє місце. Люди постійно укріплюють берег у цій частині села, постійно підсипають і збільшують берег, але перекази свідчать, що все-таки річка Бистриця-Солотвинська у Порогах повернеться на своє попереднє місце.

Як Олекса Довбуш добув касув Солотвині

Раз пішов Довбуш до Солотвина на ярмарок. А там у місті був дуже багатир великий та мав велику касу. А ті гроші — то з людей надер стільки. Не один плакав, що його зліцитував за довг.

Але Довбуш ходить собі містом, а євреї кажуть до того касира:

— Ади, онде Довбуш!

— Най ходить собі,— каже той багатир,— що він мені годен зробити? У мене моцні залізні двері, замки — що? Я не боюся, що мені касу таку розіб'є!

Олекса тото підслухав. Він видивився — якийсь ґазда везе дуба, сильного дуба, такого, що дві пари волів ледве тягнуть . Підійшов Олекса ід тому ґазді і почав годити дуба з задньою кічкою.

— Кілько хочете, ґаздо, за того дуба, так, аби я купив?

— А що,— каже,— Ваша ласка, Олексику.

Довбуш посяг у ремінь, набрав, що міґ у жменю, самого золота і дав йому та й сказав випрягти воли з передньою кічкою .

Відтак узяв дуба за молодший кінець і потручав просто на ту касу. Перед самою касою розбігся та й — грим старшим кінцем у залізні двері, а ті лиш розлетілися.

Тоді Олекса увійшов досередини, взяв лопатку і виметав усі гроші з каси на двір. То як був ґмін людей, цілий ярмарок, так усе кинулося збирати гроші.

Люди дуже зрадувалися тому і Бога просили за нього, бо кожний ніс купу грошей з ярмарку додому.

То був чоловік той Довбуш!