Сторінка
3

Творчість Марселя Пруста, естетичні погляди, творчий метод письменника

Широка соціальна картина Америки у романі “Багатий, бідний”

Справжнє ім'я — Ірвін Гілберт Шамфорофф [Irwin Gilbert Shamforoff]. Народився в США, у нью-йоркському районі Бронкс, у родині євреїв-іммігрантів з Росії.

Дитячі і юнацькі роки він провів у Брукліні, де в 1934 році закінчив зі ступенем бакалавра Бруклінський коледж. Потім Ірвін Шоу писав сценарії на радіо для популярних шоу „енды Гамп“ і „дык Трейсы“, пізніше недовгий час працював сценаристом у Голлівуді. У 1935 році з'явилася перша п'єса Шоу — „похороніть мертвого“, через рік поставлена на Бродвеї. Після повернення до Нью-Йорка його оповідання почали публікувати журнали „нью-йоркер“ і „есквайр“, а в 1939 році був випущений збірник оповідань „моряк із Бремена“.

Ірвін Шоу досить рано знайшов літературну популярність, щоправда, спочатку як драматург, автор голосної антивоєнної п'єси, написаної під впливом громадянської війни в Іспанії,— “Передайте мертвих землі” (1936), а вже потім як автор розповідей і романів.

У Росії та Україні про І. Шоу заговорили після того, як переклади його книг — тричі — ставали важливим явищем літературного життя. Мова йде про романи “Молоді леви” (1948, рос. пров. 1961), “Багатій, бідняк” (1970, рос. пров. 1979), “Вечір у Візантії” (1973, рос. пер. 1976), до речі, самих значних у чималій спадщині письменника, що ставили принципові проблеми: у 40-і роки — боротьби з фашизмом, пізніше — болючі питання 60-х, відзначених у США матеріальним благополуччям і духовною кризою, принаймні в інтерпретації Шоу й інших американських прозаїків.

Не буде перебільшенням сказати, що “червоні тридцяті” з їхньою духовною атмосферою визначили головні риси більш ніж піввікових творчих шукань Ірвина Шоу.

У романах Шоу завжди є присутнім докладно і точно виписаний соціальний контекст, що поступово починає відігравати роль могутньої сили, що протистоїть головному герою і спокушає його в особі свого повноправного представника. Чи може людина встояти і зберегти себе у ворожих для нього обставинах — основна тема творів Ірвина Шоу. Тема не нова, але кожна епоха висуває своїх героїв, і розповісти про їх так, щоб це було цікаве читачу, під силу лише талановитому письменнику.

Розповіді про американців Ірвін Шоу писав усе життя.

В роки Другої світової війни Ірвін служив в американській армії уоррент-офіцером, воював у Північній Африці і Європі, був свідком звільнення Парижа. Його військові враження лягли в основу роману „молоді леви“ (1948), на частку якого випав величезний успіх — він став бестселером і був до того ж високо оцінений критикою. У 1951 році був опублікований другий роман Шоу, і тоді ж письменник залишив США, де щосили розгорнулася компанія маккартизму. Чверть століття він провів у Європі, жив у Франції і Швейцарії. Помер 16 травня 1984 року в Давосі (Швейцарія).

Щодо найбільшвідомих романів цього письменника, то можна одноосібно виділити роман “Багатий, бідний”, який наробив чимало шуму в літературній критиці багатьої країн світу. У своєму всесвітньо відомому романі “Багатий, бідняк” (Rich Man, Poor Man), який був написаний і опублікований у 1970 р. відображена досить широка соціальна картина Америки.

Так, події розгортаються з 1945 р. Незвичайна родина Джордахов живе в місті Порт-Пилипі. У цій родині ніхто нікого не любить. Батько, Аксель Джордах, працює у власній пекарні і ненавидить і цю роботу, і цю країну. Його дружина вважає, що він погубив її життя і її мрії. Вихована в суворих правилах у монастирському притулку, виконання подружніх обов'язків вона сприймає як жах. Усі троє дітей мріють вирватися з родини. Старша дочка Гретхен працює в конторі цегельного заводу Бойлана, а по вечорах чергує в госпіталі. Мріє стати акторкою. Вона вірить, що один раз з нею відбудеться щось незвичайне і щось захоплююче. Молодший син Томас — маленький гангстер. Він дуже любить битися й одержує задоволення від власної жорстокості. Удома він не чує жодного доброго слова. Його старшому брату Рудольфові, мазунчику батьків, здається, що від брата навіть пахне, як від лісової звірюки. Сам Рудольф мріє стати багатим. У нього є деяке представлення про те, як цього досягти.

Дев'ятнадцятирічна Гретхен — красуня. Чоловіки її не цікавлять, але поранені з госпіталю, де вона чергує по вечорах, не проти розважитися з нею. Двоє видужуючих негрів запрошують її провести з ними суботу за містом, за що обіцяють заплатити вісімсот доларів. З думкою «ні, ніколи» у суботу вона сідає в автобус і виявляється недалеко від призначеного місця. Випадково проїжджаючий мимо на машині Теодор Бойлан, власник цегельного заводу, запрошує її в ресторан. Після вечері нетвереза Гретхен розповідає йому про свою пригоду, що невідбулася. Тедди відвозить її до себе в особняк на пагорбі, а на інший день Гретхен на своєму робочому столі знаходить конверт, у якому лежить згадана нею сума — вісімсот доларів. Вона стає коханкою Тедді Бойлана. Але нерозлучний приятель Томаса (син бухгалтера цегельного заводу і племінник священика), що підбиває його на різні витівки, вистежує Гретхен.

Самотній і, по суті, нещасливий сорокалітній Тедді Бойлан зав'язує з Рудольфом приятельські відносини, пропонує йому своє заступництво при надходженні в коледж і гроші на навчання. Його пропозиція Гретхен залишається в стилі. Але Рудольф спілкується із сестрою і знає, що їй не потрібний містер Бойлан. Вона цілком щаслива — працює статисткою в театрі і збирається заміж за Виллі Еббота, що заробляє на життя, пописуючи рекламні статейки.

Томас спокійно працює, поки не виявляється його зв'язок із двадцятип'ятилітньою покоївкою Клотильдой. З нею Томас уперше довідається, що значить любов і турбота. Але дядько Харольд давно домагається її прихильності, і вона змушена уступити. Томас у розпачі — він нічого не може для неї зробити, адже йому всього шістнадцять років. Незабаром Томаса саджають у в'язницю за обвинуваченням у зґвалтуванні неповнолітніх двійнят із самої багатої в Елізіуму родини, з якими, однак, спить усе місто. За його звільнення Аксель віддає п'ять тисяч доларів — усі гроші, відкладені на навчання Рудольфа. Вночі в пекарні він кладе в одну з булочок щурячу отруту — своє останнє послання цьому світу, щоб провчити людство. Потім сідає в човен, і неспокійні хвилі великої ріки несуть човен до океану. Тіло його так і не буде знайдено.