Сторінка
3
Молодшими сучасниками Генріха фон Морунгена були Гартман фон Ауе (близько 1170 - близько 1210) і Вольфрам фон Ешенбах (близько 1170 - близько 1220). Вони насамперед епіки, автори чудових лицарських романів, але і куртуазна лірика їх залучала. Правда, лірична спадщина Гартмана не дуже значно. Серед численних пісень "високої" любові, що наводнювали в той час Німеччину (Генріх фон Ругге, Альбрехт фон Йохансдорф, Рудольф фон Фенис, імператор Генріх VI і ін.), пісні Гартмана не виділялися особливо помітно. Незрівнянно яскравіше його пісня "Я тепер не занадто рад .", у якій поет відрікався від служіння знатним дамам і прямо заявляв, що "низьку" любов предпочитает марної й образливий для чоловіка куртуазної любові. Випливає в зв'язку з цим нагадати, що в романі "Бєдний Генріх" Гартман з явним співчуттям оповідав про те, як самовіддана селянська дівчина стала законною дружиною високошляхетного лицаря, осмелившегося кинути виклик становим забобонам середніх століть.
Відбитком сильного і самобутнього таланту відзначені "пісні світанку" Вольфраму фон Ешенбаха, що настільки захопили Ф. Енгельса. в одній з них автор "Парцифаля" змело порівнює світанок, що розлучає закоханих, зі страшним чудовиськом, що неухильно піднімається на небозвід і надривним хмари своїми вогненними пазурами ("От крізь хмари блиснули на сході .").
Але, звичайно, найвищу вершину німецької середньовічної лірики утворить різноманітна творчість Вальтера фон дер Фогельвейде (близько 170 - близько 1230). Почавши як учень Рейнмара, він незабаром широко розсунув границі міннезанга, збагативши його новими темами і формами і тією глибиною почуттів, тією задушевністю, яких не знайти в інших німецьких поетів середніх століть. Бідний лицар, який вів неспокійне життя шпільмана і лише на схилі років, що одержав від імператора Фрідріха II невелику садибу, що рятувала його від нестатків, Вальтер ближче стояв до навколишнього світу, чим його знатні співтовариші по мистецтву. Він багато мандрував, багато чого бачив, близько до серця приймав долі вітчизни. Йому не була властива станова зарозумілість, яка переповнювала, наприклад, Бертрана де Борна. Напроти того, Вальтер у пору свого творчого розквіту демократизував поезію міннезанга, черпаючи з народних поетичних джерел і прославляючи поряд з "високою" любов'ю любов "низьку", нескінченно далеку від манірного аристократичного етикету. У чомусь він іноді перегукується з життєрадісною поезією вагантов. Для Вальтера справжня, а отже, радісна любов - це завжди "блаженство двох сердець", тому що одне серце не може неї вмістити ("Любов - що значить це слово?"). При цьому простої, тепле слово "жінка" (wip) поет предпочитает зарозумілому, холодному слову "пані" (frouwe) і навіть дозволяє собі жартувати над пані, позбавленими жіночої привабливості ("Прямо скажу вам, що суспільству тільки на шкоду ."). І героїнею його пісень часом виступає не знатна, гордовита дама, що змушує страждати закоханого, але проста дівчина, що сердечно відповідає на почуття поета. За її скляне колечко поет готовий віддати "усе золото придворних дам") ("Улюблена, нехай бог ."). Широко відома чудесна пісенька Вальтера "У гаї під липкою ." с веселим приспівом "тандарадай", написана в дусі народної "жіночої" пісні, така мила і наївна, піднімаюча "низьку" любов на величезну висоту справжнього людського почуття.
Творчість міннезингерів хоча і не вичерпує всього багатства лірики середніх століть, усе-таки дає ясне уявлення про той розквіт, що наступив у ліричній поезії Європи в XII - XIII століттях. Якщо залишити осторонь класичну стародавність, це був перший великий розквіт європейської лірики, за яким у свій час пішов ще більш могутній розквіт, породжений епохою Відродження. Адже ренесансна поезія безліччю ниток була зв'язана з прогресивними літературними шуканнями попередніх сторіч.
Використана література:
1. Всесвітня історія. Підручник. – К., 2000.
2. Літературна енциклопедія. – К., 1994.
3. Література середньовіччя. – М., 1990.
Завантажити реферат