Сторінка
2

XIX сторіччя в історії світової культури

Застосування парових машин на транспорті значно збільшило можливості зв'язку і комунікацій, спілкування людей. Американський винахідник Р.Фултон в 1807 р. побудував перше річкове судно з паровим двигуном, яке розвивало швидкість близько 9-10 км на годину. Вже в 40-х роках ХІХ ст. стали будувати кораблі із залізним корпусом. Між Європою й Америкою, Англією та Індією, Австралією встановлюється регулярне океанське пароплавне сполучення, яке прискорилося після будівництва Суецького каналу (1869 р.). Шлях з Європи в Америку, який вимагав на початку століття цілого місяця, в кінці його скоротився до 7-8 днів.

Англійський інженер Дж.Стефенсон в 1829 р. створив паровоз із символічною назвою “Ракета”. Він набирав швидкість до 38 км на годину і пересував вагони вагою до 90 т. Конструкція “Ракети” була настільки вдалою, що принципово не мінялася аж до середини ХХ ст., коли паровози поступилися місцем тепловозам й електровозам.

Паралельно з масовим транспортом (залізничним, морським, річковим, міським - трамваєм, метро) з'явився і транспорт індивідуального користування. У середині століття з'явився велосипед з педалями, а після введення у практику в 80-і роки ХІХ ст. пневматичних гумових шин він набув майже сучасного вигляду. Винахід же двигуна внутрішнього згоряння привів до виникнення принципово нового виду транспорту - автомобільного. У 1885-1886 рр. німецькі інженери Г.Даймлер і К.Бенц сконструювали перші зразки автомобілів, а вже в 90-і роки в ряді країн Європи й Америки почалося їх промислове виробництво. Попит на автомобілі стрімко зростав, тому не дивно, що саме на автомобільних заводах Генрі Форда в США був застосований конвеєр.

На рубежі XIX і ХХ ст. здійснилася мрія людини про політ над Землею. Спочатку з'явилися літальні апарати легші за повітря - дирижаблі, але незабаром вони були витіснені літаками (аеропланами). У 1903 р. американські авіаконструктори брати Уїлбер і Орвілл Райт встановили на літаку легкий і компактний бензиновий двигун і здійснили перший в світі повітряний політ тривалістю 59 секунд.

Застосування двигунів внутрішнього згоряння й електрики зробило реальністю ще одну фантастичну ідею - підводне плавання. Підводні човни стали будувати в останні роки XIX ст., передусім в Німеччині з військовою метою.

Крім розвитку транспорту, який зблизив людей, країни і континенти, корінним чином змінилися і засоби зв'язку та інформації.

У середині ХІХ ст. телеграф уже з'єднував дротяним зв'язком Європу з Америкою та Азією, забезпечуючи небувалу раніше швидкість передачі інформації. У кінці 70-х років А.Беллом було винайдено, а Т.Едісоном вдосконалено телефон. Завдання створення безкабельного зв'язку (радіо) було вирішено російським вченим О.С.Поповим, який у травні 1895 р. продемонстрував перший у світі радіоприймач. У 1897 р. італієць Г.Марконі отримав патент на винахід аналогічного радіоприймача. Історія цієї суперечки про пріоритет винаходу цікава і з точки зору того, що багато відкриттів робилися в різних країнах одночасно або майже одночасно. Ще один яскравий приклад майже одночасного відкриття – так звані “Х-промені”, які сьогодні називають рентгенівськими, близько 1895 р. паралельно відкрили видатні фізики - український І.Пулюй та німецький В.Рентген і навіть в кінці ХХ ст. в західній пресі точиться суперечка про пріоритет цього відкриття, а в англомовному світі уникають назви “рентгенівський”, називаючи виялені промені X-ray.

Поява друкарських і набірних машин у поліграфії абсолютно змінила роль і становище періодичної преси в суспільстві. Саме в ХIХ ст. газета, яка виникла в ХVII ст., із засобу задоволення цікавості придворних кіл стала засобом масової інформації, пульсом часу і віддзеркаленням громадської думки. Але тоді ж виразно виявилася залежність друку від влади. Хрестоматійним прикладом стали заголовки паризьких газет, які повідомляли про просування Наполеона до Парижа під час його повторного приходу до влади після втечі з острова Ельба: “Корсиканське чудовисько зірвалося з ланцюга і висадилося в бухті Жуан”; - “Людоїд іде до Грасса”, “Узурпатор увійшов до Гренобля”, “Бонапарт зайняв Ліон”, “Наполеон наближається до Фонтенбло”, нарешті, “Сьогодні Його Імператорська Величність прибуде в свій вірний Париж”.

Міжнародне наукове співробітництво. Збільшення можливостей і прискорення обміну різного роду інформацією, нарівні з розвитком промислового виробництва і створенням матеріального фундамента прикладних наук, вельми сприятливо позначилося на формуванні єдиної світової науки з експериментальною базою і теоретичними узагальненнями. У ХІХ ст. вперше виникла особлива система обміну інформацією і взаємодії вчених різних країн.

Крім державних національних академій створюються численні незалежні наукові товариства й установи. Вони часто випускали періодичні видання, наукові записки, які надавали свої сторінки найбільш видатним вченим різних держав. Вчені стали збиратися для обміну думками і результатами наукових досліджень на міжнародні з'їзди, симпозіуми і конгреси. Останні часто приурочувалися до міжнародних промислових виставок, які стали також однією з найважливіших подій культурного життя. Їх метою було пожвавлення торгівлі, промисловості, але в той же час вони ставали оглядом розвитку світової науки, досягнень техніки, мистецтва і культури.

Почали здійснюватися міжнародні наукові проекти. Наприклад, на астрономічному конгресі 1887 р. було прийнято рішення про складання каталогу зірок. У цій роботі взяли участь 18 астрофізичних обсерваторій різних країн. У результаті було зареєстровано біля двох мільйонів зірок.

Практика концентрації матеріальних ресурсів у міжнародному масштабі застосовувалася не раз: у Англії при Кембріджському університеті була організована фізична лабораторія імені Г. Кавендіша, славетний “розсадник геніїв”, яку послідовно очолювали Д.Максвелл, Дж.Томпсон, Е.Резерфорд, Радієвий інститут у Франції, інститут Рентгена у Мюнхені, Імперський фізико-технічний інститут в Берліні.

Надзвичайно важливим моментом стало повсюдне поширення єдиної системи мір і ваг, думка про необхідність якої виникла ще під час Французької революції. Система базувалася на десятичному принципі. В основу її було покладено нову одиницю довжини - метр (від грецького “метрон” - міра). За одиницю площі приймався ар, рівний 100 м2, рідкі і сипучі тіла стали вимірюватися у літрах (1 дм3), вага - в кілограмах (вага 1 л води). У 1872 р. у Севрі, поблизу Парижу, було створене Міжнародне бюро мір та ваги. Цією системою зараз користується абсолютна більшість країн і народів світу.